Якось перебуваючи у відрядженні у Вільхівцях Чемеровецького району, нам випадково зустрівся симпатичний хлопчик Мишко. І виявився він на рідкість балакучим. Щиро, по-дитячому, розповідав нам про своє життя, про справи вдома і в школі. Не соромився, що нерідко притаманно малим сільським дітям. От тоді й повідав нам про свою заповітну мрію — мати комп’ю-тер… Здавалося б, не таке вже й нездійсненне бажання, але біда у тім, що грошей у родині вистачає на елементарні побутові речі. То ж про комп’ютер можна лише помріяти…
Живе Михайлик разом із батьком. Хата старенька, потребує капітального ремонту. Вони її купили два роки тому. Та батько із сином не опускають рук, аби хоч якось навести лад на обійсті.
— Я татові допомагаю і картоплю садити, і патики збирати, щоб піч розпалити, а як треба, то й бараболю почищу, — розповідає хлопчик. Батько Сергій вже два роки як розлучився з мамою Михайлика, вона подалася до своїх батьків, а малий залишився з татом.
— Мама інколи навідується до нас, — каже Михайлик. — А от скоро поїдемо у Тернопільську область, де вона зараз живе, бо треба привезти теплі лахи на зиму… У неї теж не все гаразд. Батьки виганяють її з хати, а вона вагітна, — продовжує хлопчина. — А я хотів би жити і з татом, і з мамою…
І це зрозуміло, адже кожна дитина хоче мати повноцінну сім’ю. Не солодко без материнського тепла і лагідного слова. Та ще й коли життя таке важке. Якось у їхній домівці не було півроку світла, від весни відключили за борги. Це ж ні телевізор подивитися, ні попрати, ні уроки зробити… Темінь, та й годі.
Батько Михайлика працює, а якщо точніше, наймитує — комусь поріже дрова, там щось побудує, там підрихтує або відремонтує… Хтось заплатить, а хтось — ні. Оце й усі заробітки при теперішніх цінах. А на його вихованні — син, якого треба і одягнути, і нагодувати, і до школи відправити. До речі, Мишко — вже у четвертому класі. Односельці всією громадою збирали гроші для родини Гранківських. До прикладу, земляк Микола Олександрович Харкавий за свої кошти повністю погасив борг за електрику, встановив новий лічильник. А люди купили Михайлику дещо з одягу.
Де тонко, там рветься, — каже народне прислів’я. І воно справді так, бо знайшлася ще якась підлота — заїжджі «гастролери», які обікрали і без того бідну родину. Коли побачили, що особливо поживитися нічим, то поцупили те, що під руку потрапило, — пилку, годинник, ніж, навіть книжки. Після цього прикрого випадку на подвір’ї Гранківських з’явилася надійна охорона — пес Мухтар, якого Мишко дуже любить.
Нещодавно хлопчик повернувся із санаторію, що у селі Великий Жванчик Кам’янець-Подільського району. Керівництво місцевої школи відправило туди кільканадцять дітей, щоб вони оздоровилися і відпочили. Михайлик задоволений цією поїздкою, адже навчався і жив у комфортних умовах, але за татом і рідною домівкою встиг заскучати. Бо як би десь не було добре, а вдома таки краще.
Поспілкуватися з батьком Михайлика нам не вдалося: він був на роботі. Хлопчику ж ми побажали, щоб він був слухняним, гарно вчився, у всьому допомагав татові Сергію. А головне, — щоб збулася його мрія, — і він таки мав комп’ютер.
Gismeteo 
