Погодьтеся, що сьогодні знайти династію у хліборобському ремеслі — все одно, що Жар-птицю піймати чи динозавра на вулиці зустріти. Нині династії та великі сімейні клани здебільшого окупували суди, прокуратури, міліцейські відомства, СБУ та інші ласі і жирні об’єкти. Точнісінько все як у тому анекдоті: син питає батька-полковника: а чи стану я, тату, генералом? «Не станеш, сину, бо в генерала є свій син. Будеш ти, як і я, лише полковником». Отож династії комбайнерів, механізаторів, доярок — виняткова рідкість.
Батько керівника фермерського багатогалузевого господарства «Євроінвест», що у Міцівцях Дунаєвецького району В’ячеслава Боднаря — Анатолій Васильович усе життя трудився зоотехніком у сусідніх Маліївцях, а мати Надія Андріївна — птахівницею на Маківській птахофабриці. На всю округу знана була пара Боднарів насамперед своєю порядністю та працелюбністю. І хоча давненько відтоптали вони ряст та згасла їхня зірка, залишили у спадок сину те, що повік не збанкрутіє, не здевальвує, не потьмариться. Це вічний скарб: надзвичайну скромність, гострий розум, трудолюбство, доброту та людяність.
Засвоївши ось такі батьківські уроки, В’ячеслав легко пішов із тим багатством у цей непростий світ. Працюючи ще робітником, а згодом майстром на м’ясопереробному підприємстві, швидко до тонкощів опанував технології. Із ідеєю, що, мовляв, не святі горшки ліплять, ще у 2001 році відкрив уже власну справу.
Відомо, як назвеш корабель, так він і попливе. В’ячеслав облюбував торгову марку, назвавши її «Айріс». А нині продукція Боднаря — найкраща в Україні, про що свідчить восьмиразове включення її у каталог «100 найякісніших та найкращих товарів України». За добу його м’ясопереробний завод може виробити до 25 тонн продукції у найширшому асортименті. До речі, м’ясні вироби В. Боднаря цілком конкурентноспроможні і гідно складають, даруйте, «опозицію» своїм аналогам за високою якістю і помірними цінами. Тому навіть при переповненому нині м’ясному ринку біля заводського магазину у Міцівцях завжди — черга, завжди зупиняються автомобілі (неподалік траса Хмельницький — Чернівці), а з районних і обласних ярмарків реалізатори продукції В. Боднаря, як кажуть, повертаються «порожняком» та із гарними вирученими сумами.
Однак головне те, що уся продукція вироблена з екологічно чистої і власної сировини, а не, приміром, із контрабандного польського мила чи сої.
Невдовзі В’ячеслав Анатолійович планує вийти на закордонні ринки збуту. Для цього завершує будівництво лабораторії із контролю за дотриманням міжнародних стандартів та якості продукції.
Хто не дивиться в майбутнє, того обов’язково здолає закостенілість і консерватизм. Тому молодий керівник у 2010 році тут же, у Міцівцях, створює фермерське господарство «Євроінвест». Тоді лише десятки власників паїв повірили йому. Розпочинав господарювати усього на сорока гектарах. Згодом, коли чесно, по-людяному розрахувався за оренду паїв, селяни поміж себе гомоніли, мовляв, толковий і добрий цей молодий вусатий фермер. А згодом його земельні угіддя виросли до 1500 гектарів. В арсеналі господарства — техніка на 80 відсотків нова, від всесвітньовідомих виробників. Будучи за освітою інженером, В’ячеслав Анатолійович підбирав її особисто для свого машинотракторного парку, якому можуть позаздрити найпотужніші в Україні аграрні компанії.
— Із такою кількістю техніки і досвідчених механізаторів легко можемо обробляти ще кілька тисяч гектарів землі. Та, на жаль, її ресурси у районі й області вичерпалися, — із жалем каже В’ячеслав Анатолійович.
У минулому році врожаї фермера були чи не найвищі на Хмельниччині. Нелюдська, даруйте, африканська спека цьогорічного літа вкрай вимучила і закатувала рослинництво. Але й при цій біді В’ячеслав Боднар зумів зібрати пшениці по 80 центнерів з гектара, ячменю — 70, кукурудзи — 85. А приріст ВРХ складає на добу 812 грамів.
Гордістю фермера є 500 голів добірного дійного стада. Від кожної корови отримує понад 20 літрів молока на добу, жирність якого складає 4 відсотки. Молочна продукція надходить у дитячі садочки, школи та лікарні.
Не в банках, не у сейфах ховаються гроші, важко зароблені командою В’ячеслава Боднаря. Пам’ятаєте історію із Македонським. Коли він помирав, попросив, щоб поклали його в труну, а зверху, на грудях, обов’язково схрестили руки.
«Навіщо це вам, імператоре?» — перепитали його друзі. — «А щоб усі ви бачили, що у той світ із собою я нічого не забрав...»
До Боднаря і свої, і чужі йдуть по допомогу і він йде усім назустріч. Забезпечує харчуванням два дитячих садочки у Міцівцях і сусідньому Морозові (там В’ячеслав Анатолійович теж орендує 500 гектарів землі), також опікує дітей Міцівецької школи. А недавно вклав 150 тисяч гривень у ремонт дороги від Міцівець до Морозова.
Допомогти нужденному, бідному, інваліду — прописано у високодуховній, високоморальній Конституції В’ячеслава Боднаря. Тій Конституції, яку генетично успадкував від своїх батьків, і тій, яку ніколи не переписуватиме. Тому й найбільшою кількістю голосів обрали його депутатом об’єднаної громади ст. Дунаївці, до якої входить сімнадцять сіл району.
Однак відомо, що один у полі — не воїн. У всіх тих хліборобських досягненнях В’ячеслав відчуває насамперед плече своїх вірних колег, однодумців: агронома Анатолія Токарчука, ветеринара Юрія Погинайка, технолога м’ясопереробного цеху Андрія Лук’янова, інженера з механізації Станіслава Матковського, кожного механізатора, кожної доярки, що працюють у фермерському господарстві «Євроінвест».
І у кожного із нас, якою б улюбленою не була робота, професія, усі досягнення — в ім’я чогось чи когось. Саме у своїй сім’ї В’ячеслав відчуває надійний, незборений тил. Старший син Богдан — студент Хмельницького університету управління та права. Майбутній юрист, безсумнівно, поповнить батькову команду. Він уже знає ціну заробленій копійці, бо на усіх літніх канікулах трудиться на зернотоку. Донька Богдана — учениця другого класу, як кажуть, татова радість і квіточка. Дружина Ірина створює сімейний затишок та комфорт. Ось така планида дісталася в спадок В’ячеславу Боднарю. Вона вірно і непідкупно супроводжує його.
Gismeteo 
