Побутує хибна думка, що особи, які набувають статусу «перших», до певної міри стають недосяжними, залежними у своїх діях та вчинках від партійних вождів і зовсім нещирими з людьми простими. Та після інтерв’ю з Іваном Гончарем, головою обласної ради, цю тезу можу дещо спростувати. Говорили з керівником про різне: що болить нині державі та Хмельниччині зокрема, про його бізнес, який зараз переданий в управління іншій особі, та сплату податків, про конфлікт між двома гілками влади на обласному рівні та можливості дійти до спільного знаменника, зрештою, про родину. Наскільки відвертим був Іван Гончар, судити вам, читачам.
— Іване Ярославовичу, темою номер один, яка що не день відлунює щемом у серцях краян та усього суспільства, є війна, на якій продовжують гинути наші хлопці. Попри все, вони не втрачають сили духу і борються за свою державу до останнього. Знаю, що ви особисто підтримуєте подільських військових, так?
— Найперше, дуже відрадно, що допомагати армії взялися усім миром: і депутати, і підприємці, і чи не кожна свідома людина. Щодня намагаємося щось зробити, аби наші хлопці на сході відчували підтримку і те, що ми душею з ними. Минулого тижня відправили їм на підтримку 26 тонн провізії, яку зібрали разом із моїм заступником Ігором Хитруком та головою Хмельницької районної ради Олександром Прокоповим. Народний депутат Ігор Сабій та перший заступник голови облдержадміністрації Олександр Симчишин, які супроводжували вантаж, були дуже вражені патріотичним духом бійців, їхньою відданістю Україні та готовністю відвоювати за будь-яку ціну її цілісність. Вразило й те, що звільнені від сепаратистів Слов’янськ, Краматорськ буяють жовто-блакитними кольорами, а люди дуже привітно ставляться до українських військовослужбовців. Вважаю, що сьогодні високий патріотичний дух із західної України переселився на схід.
— Достеменно знаю, що допомогти армії стало справою честі не лише в обласному центрі, але і в кожному районі Хмельниччини...
— Безперечно, про це піклуються всюди. Особливо вражає Шепетівщина, яка серед районів найбільше відправила як продовольства, так і засобів захисту. У цьому велика заслуга голови Шепетівської райдержадміністрації Миколи Дорощука та секретаря міської ради Миколи Полодюка. Вони разом уже передали на передову до 80 бронежилетів, майже зо два десятки кевларових касок і вже кілька разів надходило до бійців-земляків по 5-10 тонн продуктів харчування та всього необхідного.
Я особисто зі своїми заступниками також уже обмундирували частину батальйону територіальної оборони Хмельницької області як засобами захисту, так і усім тим, чого вони наразі потребують. Те ж саме зробили для наших земляків, які служать у Національній гвардії, ракетників.
Загалом наша область дбає про своїх доблесних воїнів чи не найкраще серед інших регіонів.
— На останній сесії обласної ради було прийняте рішення про виділення двох мільйонів гривень саме на придбання засобів захисту для військовослужбовців. Чи пройшли уже ці кошти казначейські митарства?
— Так, вони уже є на рахунку обласної ради, про що ми повідомили військового комісара Сергія Присяжнюка. Проте в офіційному листі він стверджує, що не може їх використати. Як на мене, дуже дивно, що у такий важкий час залишається місце для неприкритого бюрократизму. Навіть попри те, що у рішенні ми чітко зазначили «...на придбання бронежилетів, кевларових касок та інших спецзасобів», аби таким чином розв’язати руки щодо використання бюджетних коштів, Сергій Присяжнюк наразі робить задній хід. Мені цього не зрозуміти.
— Як загалом складаються стосунки із казначейством?
— Ми добре розуміємо, що ситуація в державі вкрай напружена, щомісяця на утримання війська спрямовується 1,5 мільярда гривень. Тому бюджетних коштів дуже не вистачає, особливо тепер, коли, до прикладу, у школах негайно потрібно робити ремонти. Оскільки фінансування відсутнє, працюємо з підрядниками у борг, бо 1 вересня діти обов’язково мають сісти за парти. У першу чергу звертаємо увагу на комунальні заклади. Але в цілому усе складається дуже непросто. З бюджетом я розпочинаю свій день і завершую його. Мали дефіцит 83 мільйони гривень, зараз спільно з містами та районами дещо його скоротили.
На прикладі гуртожитку музичного училища я довів, як можна ефективно розпоряджатися майном, навіть не маючи фінансування. Попередні керівники намагалися продати недобудовані приміщення. А ми вже домовилися з інвестором-забудовником, який там зведе багатоквартирний будинок, що перших два поверхи будуть віддані під гуртожиток на 120 місць. Згідно з планом, об’єкт буде зданий уже в 2015 році. Також зараз міркуємо над тим, як зберегти саме музичне училище і відкрити йому друге дихання.
Були спроби знищити і наш університет управління та права, оскільки 60 місць передані Одеській академії, якою керував Сергій Ківалов. Закладу загрожувало поглинання. Але тепер ми погодили з міністром освіти України Сергієм Квітом можливість надати додатково 60 місць державного замовлення. Відтак університет буде збережений і, більше того, має усі перспективи стати прибутковим. Також сподіваємося і на повернення коледжу управління та права.
— Іване Ярославовичу, які ще нагальні проблеми постають сьогодні перед вами як керівником? Що потрібно вирішити першочергово?
— Найважливіше — без збоїв увійти в опалювальний сезон і без ексцесів пережити зиму. Друге — потрібно збалансувати бюджети, шукати нові види надходжень, реалізовувати інвестиційні проекти, позбутися збиткових об’єктів.
— Ви є великим прихильником спорту. Яким бачите його розвиток в області?
— Спорт може розвиватися лише за умови, що у нас будуть професійні клуби, команди. Наприклад, з гандболу, баскетболу, яких зараз немає. Те ж саме стосується футболу, футзалу. Молоді люди мають бачити перед собою перспективи, а не завершувати спорт у юнацькому віці. Загалом у кожному виді спорту має бути вихід на професійний рівень, тоді буде розвиток.
— Десь з місяць тому відбувся неприємний для Хмельниччини інцидент, коли прихильники однієї політичної сили нападали на голову адміністрації, а уже наступного дня те ж саме повторили їхні опоненти. Як ви розцінюєте цю ситуацію?
— Безперечно, вона вийшла за межі правового поля. Як голова ради, я маю стежити, щоб усе відбувалося у спокійному руслі, щоб ми жили за законами і ухвалювали законні рішення. Те, що сталося, не було випадковістю, а причиною послугувало дане громаді слово, яке не було дотримане. Особисто я вважаю, що якщо береш на себе певні зобов’язання — маєш їх виконати. Жодним чином політик, посадовець не може обманювати людей, які йому довірилися. Першого дня оступилася одна сторона, а наступного — її помилку повторила інша.
Я нічого не маю проти голови облдержадміністрації Леоніда Пруса, як людини. Але у робочих моментах певні претензії є. Особливо, з приводу кадрової політики. Бо як обласна рада може забезпечувати, до прикладу, ремонти освітніх закладів, якщо досі не призначений керівник департаменту освіти, який однозначно мав би координувати цю роботу? До кого звертатися зі своїми проблемами директорам шкіл? Те ж стосується і галузі охорони здоров’я. Ми маємо бути однією командою, визначати стратегію розвитку області, окреслювати першочергові завдання і розв’язувати їх. На жаль, єдиного бачення поки що немає. Це завдає прямих збитків громаді і Хмельниччині в цілому.
— Хотілося б більше дізнатися про вас, як про людину. Де ви народилися?
— Народився на Тернопільщині, у Вербці Монастирського району. Це дуже маленьке село, де мешкає всього півтори сотні жителів. Мати працювала в колгоспі, батько — у позавідомчій охороні. Оскільки у нас була лише неповна середня школа, то 10 та 11 класи закінчував у сусідньому селі Коропець, розташованому за 15 кілометрів. Цю відстань я щодня пробігав кросом, оскільки більш за все мріяв реалізувати себе у великому спорті. Також хотілося навчатися на факультеті фізкультури, але за іронією долі закінчував фізмат у Кам’янець-Подільському державному університеті.
Хмельницький став для мене рідним містом, бо моя дружина звідси родом. Тут і оселилися. Недовгий час працював вчителем у Гелетинській школі Хмельницького району, а потім взявся за власну справу. Бізнес, який я започатковував, пов’язаний із постачанням овочів та фруктів, був і залишається успішним для тих, хто його продовжує. За 14 років у цій справі вдалося досягти чимало. Компанія, котру я очолював, ніколи не ухилялася від оподаткування, посідала перші місця у багатьох номінаціях всеукраїнського конкурсу «Бренд року», в тому числі і по надходженнях до бюджету України. Можу з честю засвідчити, що за всю історію існування ми не відшкодовували жодної копійки ПДВ. Зробивши аналіз роботи за останні три роки, підрахували: за цей час сплатили різних податків і зборів на загальну суму 44 мільйони гривень.
Зараз у мене чітко сформувалася картина, що таке бізнес, що таке політика і хто такий посадовець. У бізнесі я мав справу з європейськими партнерами. У них зовсім інші цінності. Найбільшу вагу має слово і репутація, а не гроші. Одного разу обдуриш, і тебе, як бізнесмена, уже немає. На жаль, наша політика базується на зовсім інших критеріях: можна пообіцяти і не виконати, можна домовитися, а на завтра змінити погляди. Це — гра без правил, жорстка і брудна. Відсутня елементарна політична культура. Тому й виходить, що бізнес уже давно сягнув європейського рівня, а політика лише компрометує себе. Тому мені важко поєднати ці два поняття. Дасть Бог, ситуація у державі зміниться і політика нарешті стане відповідальною.
— Іване Ярославовичу, і наостанок, чи не пошкодували про те, що погодилися на високий в області пост?
— Певні розчарування, звісно, є. Я звик грати за правилами, а через незрозумілі інтриги, порушення домовленостей це буває неможливим. Переконаний, що до влади мають приходити самодостатні люди. Бо, до прикладу, не можна переманити чи купити Івана Гончара. Цього ніколи не станеться, бо я маю куди повернутися, де на мене завжди чекають. Маю чітке бачення економічного, соціального розвитку Хмельниччини, та поки що вдається реалізувати не все задумане. Попри усі негаразди, щиро вірю, що вже недалекий той час, коли ситуація в Україні докорінно зміниться, і ми навчимося жити тими цінностями, якими живе увесь цивілізований світ.
— Дякую за розмову.
Gismeteo 
