8 жовтня свій 90-літній ювілей відзначив ветеран журналістики Тадеуш Михайловський.
Останнім часом нас із Т. А. Михайловським пов’язує своєрідна творча співпраця з особливим розподілом ролей у ній: я – автор, а він – рецензент моїх публікацій. За власним зізнанням, йому самому писати стає все важче, а от використовувати свій багатющий журналістський досвід задля професійного росту інших бажання у нього є. Уже потрохи звикаю після кожного вдалого газетного виступу чути в телефонній трубці бадьорий голос Тадеуша Адамовича зі словами доброї настанови та схвалення. І такі стосунки приносять нам обидвом задоволення: мене надихають на нові ідеї, а йому, напевне, дозволяють почуватися творчо задіяним. У цьому нинішній ювіляр залишається вірним собі протягом багатьох десятиліть. Нещодавно мав розмову про Т. А. Михайловського з іншим журналістом-ветераном Романом Браташем, який пропрацював разом із ним значно більше за мене. Саме цю рису характеру Тадеуша Адамовича – доброзичлива підтримка – він виокремив, поставив на перше місце як у його професійній діяльності, так і поза її межами.
Якогось дня вранці зустрів Т. А. Михайловського на вулиці. Він повертався, з’їздивши на попутках, у село Вихрівка, де в його сім’ї є родинне обійстя. Додому ніс цілу торбину власноруч вирощених овочів. Останні тридцять років пенсіонерського життя Тадеуш Адамович проводить у селі, напевне, більшу частину свого часу. Від праці на землі отримує чимале задоволення, звідти черпає життєву енергію, спілкування з природою додає й творчого натхнення. Про свої сільські будні, про справи на городі він завжди розповідає із захопленням. Часто буваючи у селі, не уникає нагоди професійно поспостерігати за колективною працею селян та відобразити побачене на папері. Остання його цьогорічна публікація в районній газеті – саме про виробничі успіхи місцевої агрофірми «Козацька долина».
Сільське життя ювіляр описує не лише на папері, а й на полотні. Малювання є другою чи то, за першочерговістю захоплення, першою стороною його творчої натури. Починав бо він свій творчий шлях – було це в часи служби в армії з 1944 по 1950 рік – саме як художник. Над мольбертом у селі може просидіти цілий день, забуваючи про все на світі. І невеликі суперечки у сім’ї іноді виникають не на підставі побутових проблем, а через творчі розбіжності. Приміром, дружина Олена Антонівна просить чоловіка частково перемалювати останню картину, а він ніяк не погоджується з її художнім баченням. Тож не випадково, що після демобілізації з армії Тадеуш Адамович потрапив на роботу до районного відділу культури. Та, правда, затримався там лише на рік. У нього, майстра пензля, прокинувся хист художника слова – журналіста.
Перший натяк на майбутню професію, перший допис до газети – саме районної газети, стався далекого 1941 року. Перед самою війною, як член гуртка ТСОАВІАХІМу (пізніше перейменованого у ДТСААФ) 14-річний Тадеуш Михайловський написав замітку про роботу цієї організації. Після появи її на сторінках газети він отримав поштою від редакції бандероль із вітальним дарунком – ручкою, на одному кінці якої було чорнильне перо, а на іншому – олівець. Отакий був своєрідний «двобокий» натяк – чим хочеш, та продовжуй писати! Однак можливе подальше співробітництво, на жаль, перервала війна. Вже після її завершення похід у журналістику дістав продовження своєрідними десятирічними циклами: 1941 рік – перша публікація, 1951 рік – працевлаштування газетярем, а з 1961 року – на наступних чверть століття він – редактор Дунаєвецької районної газети, яка стала під його керівництвом одним з найуспішніших періодичних видань України.
Минулої суботи відбулося велелюдне зібрання друзів Тадеуша Адамовича. На ньому було все, як належить у такому випадку: вітання, дарунки, застілля. І обов’язково танці, в яких ювіляр, як завжди, виявив себе галантним кавалером та продемонстрував високий клас танцюриста. Це його улюблене дійство на будь-якому торжестві. На противагу споживанню алкоголю. Хоч і на цей рахунок існує оригінальна історія за його участю, яку вже традиційно за столом озвучив її свідок Роман Браташ і яка – так само традиційно – викликала вибух доброзичливого сміху.
Наприкінці 70-х років після кущової газетярської летючки у Кам’янці-Подільському всі її учасники зібралися на обіді. Т. А. Михайловський поспішав тоді у справах, тож у якийсь момент звернувся до колег, мовляв, давайте, козаки, ще по трошки, бо мені вже пора. «Хіба ж козаки так п’ють?» – обізвався на ту мову один із присутніх редакторів. І долив йому горілки у 250-грамовий гранчастий стакан майже по самий край. Це був виклик, адже запропонована Тадеушу Адамовичу кількість алкоголю дорівнювала чи не піврічній його нормі споживання. Та він, напевне, був би не він, якби спасував: без заперечень підняв стакан і осушив його вміст до дна. Після того, вже ніхто ніяким чином не наважувався ставити під сумнів його особисті якості.
…Є щось у тому знаменне, що саме в цей ювілейний дев’яностий день народження глави сімейства Михайловських найстаршій з усіх його п’яти правнуків – Ані – виповнилося дев’ять рочків.
Сьогодні вже можна сміливо говорити: висота 90 підкорена. Подальший поступ у житті потребує доброго здоров’я та енергійності. Дякувати Богу, цим усім, як для свого віку, ювіляр достатньо володіє. Попереду нова мета і наступна вершина – 100!
Gismeteo 
