Як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС довелося доводити, що він не самозванець.

Кажуть, з роками біль переживань, утрат минає. Проте для Миколи Деркача його душевна і фізична рани лише роз’ятрюються, наче повними пригорщами сиплять на неї сіль. Це триває довгими роками, відколи черстві чинуші із владних кабінетів брудними черевиками наступили на його життя. А далі вже бюрократична машина зачепила й поволокла невинну людину, забираючи в неї останні сили.

У 1986 році Чорнобиль підняв на ноги сотні, тисячі тих, хто мав приборкувати страшне лихо. Серед числа військовозобов’язаних теофіпольців, котрих відправили у зону, зокрема, у селище Вільча і село Буда-Воровичі на Київщині, був і рядовий Микола Деркач. Понад півроку, із 18 червня 1986 року, разом із земляками та  багатьма хлопцями з різних областей України, виконували свій обов’язок. Боролися з невидимим ворогом — радіацією. Хіба забудеш ті місяці, якщо наслідками цієї «тихої війни» стали смерті, інвалідність багатьох його побратимів.  Та зараз про інше.
Відповідно до закону, Миколі Степановичу Деркачу видали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС другої категорії. Проте у 1993 році  посвідчення старого зразка почали обмінювати на нові, адже Україна здобула незалежність.  Своє посвідчення ліквідатора другої категорії Микола Степанович здав до юридичного відділу  Теофіпольської райдержадміністрації.  А взамін колишній чорнобилець чомусь отримав посвідчення ліквідатора третьої категорії. Якими критеріями керувалися працівники юридичного відділу, невідомо. Може, на свій хлопський розсуд вважали, що Деркач недостатньо попрацював у Чорнобильській зоні, може, таким чином ратували чиновники районного масштабу за економію державних коштів, а, може, перегрілися на сонці та й вирішили, що можуть ось так, запросто, встановлювати і свої закони, і свою конституцію?  Хтозна, чим думали «верховодці» долі чорнобильців, але під час заміни посвідчень не лише  Степана Деркача, а й ще семеро ліквідаторів  одним розчерком  понизили з другої категорії до третьої.
Тепер і спитати про це самоуправство немає кого, бо ті «мудрі-премудрі» юристи Теофіпольської райдержадміністрації  вже не працюють  у її стінах.  Та саме з тих часів Микола Степанович Деркач втратив спокій і взявся за непросту справу: довести, що він не самозванець, що з ним недолугі чиновники вчинили не по-людськи. Почалася тяганина, якої і ворогові не побажав би, адже  українські бюрократи — одні з «найкращих» у світі.    В цьому ми й справді лідируємо!

Четверо з восьми обманутих чорнобильців  так і не дочекалися справедливості, померли, з болем, образами. Як відомо,  байдужість і зверхнє ставлення іноді  б’ють сильніше, ніж фізичні хвороби.  Та як довести  раніш доведене й очевидне? Тим паче, коли  Теофіпольський РВ УМВС   реєструє заяву про підробку посвідчення чорнобильця М. С. Деркачем. Ошелешений таким поворотом, Микола Степанович звертається до суду. Збирає купу довідок на підтвердження — і з військкомату, і за підписом командира частини. У Білогір’ї з архівів правдами-неправдами дістає копію відомостей, де чорним по білому, що він є ліквідатором другої категорії. Крім того, надає копію посвідчення попереднього зразка із зазначенням цієї ж категорії. До надання свідчень залучає безпосередніх учасників колишніх подій... Лише на мить уявіть, скільки ж то нервів, переживань, часу витрачено, аби зібрати ті довідки, обїздити, обходити кабінети різних інстанцій. І через що?   Через чиєсь «головотяпство»?
Здавалося б, ті митарства не минули даремно, адже Хмельницький окружний адміністративний  суд постановив визнати неправомірними дії Теофіпольської райдержадміністрації при заміні посвідчення учасника ліквідації  аварії на Чорнобильській АЕС з другої на третю категорію і зобов’язав РДА видати Миколі Степановичу Деркачу посвідчення ліквідатора другої категорії, а також стягнути на його користь 5 тисяч гривень моральної шкоди.
Справедливий вердикт був винесений три роки тому. Проте і досі належне йому посвідчення ліквідатора другої категорії  чорнобилець не отримав. Чому? — з’явиться в кожного з нас запитання. Виплативши позивачу 5 тисяч гривень моральної шкоди, Теофіпольська РДА попри те повідомляє, що видача  посвідчень — компетенція з питань надзвичайних ситуацій облдержадміністрації. Таке пояснення за підписом голови Теофіпольської РДА М. Ковальчук цитувалося у Постанові суду.  А ось у відповіді М. С. Деркачу Теофіпольська райдержадміністрація в листі за підписом керівника апарату О. В. Ковцун повідомила, що   «подання про видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії направлене до департаменту соціального захисту населення Хмельницької облдержадміністрації, оскільки видача посвідчень проводиться обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади за місцем проживання». То хто ж — МНС чи соцзахист — мають виправляти помилки «сумлінних» бюрократів? У даному випадку ніхто з них не зголосився піти назустріч чорнобильцю. Райдержадміністрація і справді не  уповноважена видавати посвідчення. Тому, як запевняють Миколу Деркача, і звернулися районні чиновники з листом до обласної інстанції, але реакції — нуль.
Якщо по-людськи, ніщо не заважало відреагувати на таке прохання. А коли по-висобюрократичному, як прийнято у нас, то для цього потрібне рішення суду. Саме він і має  зобов’язати обласні органи видати це злощасне посвідчення.
То що — набирайся, чоловіче,  наснаги, готуй гроші і починай все спочатку? Чи не занадто, шановні бюрократи, вимагаєте до себе уваги і коліносхиляння від простих смертних? Суд, безумовно, зобов’яже видати ліквідатору посвідчення другої групи — таке, яке йому належить по праву. Та чи вистачить Миколі Деркачу сил, які стільки років у нього відбирала бюрократична машина? Краще  б відбирала їх у тих, хто нею, цією машиною, править...