Пам’ять про героя з Хмельниччини, комбата 72 окремої механізованої бригади Андрія Жука, увічнили в камені неподалік Волновахи.

На вшанування полеглих бійців 72 окремої механізованої бригади (омбр) та освячення пам’ятника майору Андрію Жуку «Мауглі»(народився і виріс у селі Кам’янка Городоцького району Хмельницької області) побратими приїхали здалеку: з Херсона, Одеси, Запоріжжя, Кривого Рогу. Дехто – просто з фронту, з-під Мар’їнки і Пісків. Прибули також працівники Волноваського райвійськкомату, волонтери, представники місцевої влади. Віковічний степ завмер, дослухаючись до молитви колишнього батальйонного «батюшки» о. Василя та спогадів побратимів Героя.

Старшина Ігор Шевченко, наш «військовий археолог», мрійливо позирає за другу посадку: десь там його рідна «Куба», зовсім поруч «Наглий», «Сокол», «Броня». В такий сонячний день, як сьогодні, степ проглядається наскрізь, аж до видноколу. Десь тут, за дальніми деревами, досліджене ним давнє поховання степової царівни, жінки-воїна, що її портрет зобразив гільзами від 5.45 наш художник Толік «Циган».
«Я не знав Андрія за життя, але з того, яким злагодженим, дружним і добре навченим був його батальйон, я зразу побачив, що мій попередник неабияка людина», – зазначив підполковник Олександр Охріменко, який у 2016 році прийняв 3 батальйон після загибелі «Мауглі» і воював з ним у 16-17 роках під Авдіївкою. Олександр Петрович знає, що каже: має бойовий досвід ще з 14-го під Ізвариним, потім Авдіївка, зараз начальник штабу іншої бригади під Пісками. Про те, як він організовував оборону Бутовки, «Зеніта» і «Царської охоти» – досі ходять легенди: батальйон тоді значно просунувся вперед.
Приїхав також командир батальйону 24 омбр Юрій Капустяк: молодий офіцер разом із колишнім розвідником 72 омбр Володимиром Литвином прибув вшанувати пам’ять старшого товариша, який теж свого часу вчився у Львівській академії Сухопутних військ і віддав життя за Україну саме в той рік, коли Юрій закінчував навчання.
Полковник Шалімов, комісар Волноваського райвійськкомату, чиї підлеглі з власної ініціативи допомогли облаштувати майданчик і власноруч встановили пам’ятник, розповів, що пам’ять полеглих бійців у Волновасі вшановується постійно, що багато військовослужбовців 72 бригади лишилися у Волновасі, яка стала їм рідною. Майже 500 чоловіків і жінок з Волноваського району пішли служити в лави ЗСУ за ці роки, а дехто і віддав життя за волю свого народу та повернення загарбаних ворогом рідних міст і сіл.
Бійці підрозділу, що зараз стоїть тут, і які допомагали встановлювати пам’ятник, виділили на траурний мітинг салютну групу. З передових позицій бійців знімати не стали, дали стрільців зі взводу забезпечення: ті, хто на мінусах, були зайняті, забезпечували тишу на час проведення заходу. Минулого тижня вони вгамували ворога, спаливши в нього автівку і завдавши втрати у живій силі. І от над диким степом тричі лунає військовий салют...
Після освячення пам’ятника і молитви учасники перемістилися в найближчу до Богданівки Новогнатівську школу. Учні та вчителі вразили вмінням відчувати суть подій, передати біль і трагедію війни. «Чесно скажу: ми плакали. Всі. І я, і дівчата-журналісти, і капелан о. Василь, і навіть військові – здорові чоловіки, які пройшли немало бойових дій, мали поранення і втрачали товаришів! Особливо, коли діти заспівали: «Нам потрібне синє небо... миру нам сьогодні треба!» – розповідає організатор встановлення пам’ятника і учасник вшанувань, старший офіцер прес-центру оперативного командування «Північ» лейтенант Олена Мокренчук.
«Дивний збіг: у цій школі зараз 28 учнів. Рівно стільки ж, скільки втратила в боях 72 бригада під Волновахою, за 2,5 року бойових дій. Так, наче кожне дитя тут має особистого янгола-охоронця з числа наших полеглих Героїв...», – додає вона.
Вчителі згадували, як військовослужбовці бригади допомагали школі в найтяжчі дні, як привозили дрова для опалення, годувати дітей, як склили вибиті вибухами вікна, як разом святкували у відремонтованій школі... Називали імена кожного, хто допомагав, називали точні дати і чим допомогли. Три роки минуло, а вони й досі пам’ятають кожного в обличчя. «Бійці 72 бригади були найрідніші для нас, такими і залишилися», – зізнаються вчителі і діти, та просять передати особливу подяку тодішньому командиру 1 роти Андрію Царенку.
Завершилися пам’ятні заходи у Волновасі, в краєзнавчому музеї. Гості оглянули експозицію, присвячену 72 бригаді та іншим підрозділам; разом з колишнім командиром 72 омбр, а нині начальником штабу оперативного командування «Південь» генерал-майором Андрієм Соколовим пригадали визначні події 2014-2016 років під Волновахою. Мер Волновахи Іван Лубінець від імені всіх мешканців міста подякував 72 бригаді за захист і запропонував здійснити давню мрію ветеранів бригади: назвати одну з вулиць Волновахи іменем славної 72 омбр та іменем майора Андрія Жука (комбата Мауглі).
Передано в музей також карту волонтерської групи «Солдатська пошта», яка висіла два роки в волонтерському центрі – а зараз, зі свіжими позначками колишніх бійців, передана на довічне зберігання в експозицію, присвячену бойовим діям 72 омбр.
«Ніхто не забутий» – гарні слова, якщо вони правдиві. 27 травня у Волновасі ми переконалися, що ті, кого ми захищали, справді пам’ятають нас поіменно, і мертвих, і живих. Бережуть пам’ять про захисників і ревно передають її наступним поколінням – всім тим, хто народився тут вже під час цієї дуже довгої війни...» – зазначили військовослужбовці 72 омбр, учасники вшанувань.