Вони, дідусь та онук, так схожі між собою, от тільки колір очей у них різний: у Михайла Антоновича — сині, наче літнє небо, а в Колі — темні, як терен. Проте в уподобаннях нема ніяких відмінностей — обоє не лише музиканти, а й мають артистичний хист, бо на сцені, читаючи гуморески, почуваються як риба у воді.
Хоча Михайло Думський закінчив медучилище й працював у райсанепідемстанції, проте ніколи не розлучався з баяном, часто виходив з ним на сцену районного Будинку культури. Ще й полюбляв читати гуморески і навіть найпохмурішого глядача йому вдавалося розвеселити.
А як був втішений, коли його онук ще змалечку проявив свої здібності. Почувши, як дідусь читає гумореску, Коля повторював за ним кожне слово й жести. «Я відразу ж збагнув: онук — вроджений артист. Хоча перший його виступ у дитсадку, — пригадав Михайло Думський, — додав мені хвилювань. А от він, юний артист не відчув страху перед глядачами».
Потім, уже школярик, Миколка попросив дідуся узяти баян і під акомпанемент заспівав українську пісню. Отож здивував ще й вокальними здібностями. Невдовзі хлопчик захопився грою на піаніно, сопілці й залюбки бігав у музичну школу.
Минали дні, сповнені творчою діяльністю, і школяр Микола Думський отримував різні нагороди. Найщедрішим для нього видався 2012 рік, бо став лауреатом першої премії Всеукраїнського фестивалю-конкурсу мистецтв. Тоді народний артист України Дмитро Гнатюк, погладивши по голівці Колю, похвалив його, побажавши творчих перемог.
І знову у Всеукраїнському конкурсі, але уже юних вокалістів, здобув призове місце. Тоді організатори «Пісні над Бугом» його запитали: «Хто твій продюсер?». А малий школяр їм на те відповів: «Та хіба не знаєте? Це ж мій ді-
дусь із санстанції...»
Коли ж зненацька пішла з життя берегиня їхнього вогнища 62-річна Зінаїда Василівна, то обоє осиротіли, відчули себе незахищеними. Уже понад рік без турботливої дружини Михайлу Антоновичу непросто доводиться хазяйнувати. Бракує й Колі лагідної бабусі, яка його вибавила з пелюшок, навчала читати й писати.
— Ми підтримуємо чистоту і порядок. Самі готуємо. Не забувають про нас приятельки моєї дружини Люда Осадчук, Леоніда Заріцька, приносять різну смакоту для Колі, вареники й пельмені, які так і не навчився ліпити, — розповідав Михайло Думський. — Якось онук попросив мене, щоб навчив його борщ готувати. Коли я йому почав пояснювати, то Коля сказав, що не запам’ятає усе. «Краще запиши мені на папірець. — І тоді, дідусю, як по нотах, його приготую». Хоча ще малий, п’ятий клас закінчив, але кмітливий — і в комп’ютері тямить, і мене навчив, як правильно користуватися пральною машинкою.
Про доньку Тетяну Михайло Думський розповідає неохоче. Заблудилася вона у лабіринтах життя. І не колисала свого синочка, бо звабила її весела компанія. А вчинивши злочин, відбуває покарання. Та все ж Михайло Антонович чекає повернення своєї доньки, бо ж йому, а особливо Колі, так бракує берегині сімейної оселі.
А поки що вони зуміли збудувати світ, в якому затишно обом. І як тільки-но 74-річного Михайла Антоновича хоча б трішки відпустить смуток і жаданий спокій запанує в рідному краї, то неодмінно творчий дует Думських вийде на сцену і глядачів зачарує душевною піснею та розвеселить жартівливою оповідкою.
Gismeteo 
