За повідомленнями ЗМІ, на період кримського конфлікту на спорядженні бійців   Української армії, частини якої дислокувались на  півострові, було близько …тисячі бронежилетів. З допомогою волонтерів у наших захисників  почали з*являтися  необхідні для  фронтового життя речі. Десятки  тисяч людей беруть активну  участь у допомозі фронту, вирішують проблеми переселенців, родичів наших воїнів, тож слово «волонтер» у новітній світовій історії  фактично стало українським.

Волонтерських організацій, груп, фондів — сотні в Україні, чимало є й на Хмельниччині. Благодійний фонд «Волонтери Поділля» створений   у  серпні минулого року. Його голова — депутат Хмельницької міської ради, 23-річний Володимир ГОНЧАРУК. Наша розмова — про волонтерство.
— Для  всіх нас  спільною  бідою стала   війна і спільним є наше бажання  миру. Але шляхи  влади і волонтерів часто різні.  Як між війною і миром працюють  подільські волонтери?
— В Україні вже всі переконалися, що волонтери — це та сила, яка, обминаючи бюрократичну тяганину, дієво  і активно допомагає армії.  Чому нам легко йти на ко н т а к т з бійцями, а з владою — не завжди? На жаль, ми швидше здолаємо  агресора, ніж  корупцію чиновників  на всіх рівнях! Ви пам’ятаєте, як зароджувалося волонтерство? Українці на мобільний номер «565» надсилали для армії по 5 гривень з мобільних.  Буквально за тиждень люди «накидали»  понад сто мільйонів гривень,  і всі думали, що ці кошти  підуть на бронежилети, як і обіцяла влада. Вартість одного бронежилета тоді була у межах  трьох тисяч гривень, і за ці кошти можна було закупити 30 тисяч жилетів! Але все закінчилося корупційним скандалом, винуватці якого так і залишились непокараними.
Коли всі побачили, що людські кошти не використовуються, а десь «тонуть»,  активні українці взяли на себе реальну  допомогу армії.
— Коли  ви  розпочали  волонтерську діяльність?
— З початку конфлікту в Криму. Коли  там орудували  оті «зеленые человечки»  і блокували військові частини, ми  почали  переказувати кошти нашим хлопцям на картки, щоб вони могли купити хоча б необхідну їжу, речі і т. д. Потім, коли розпочався  воєнний конфлікт в Донецькій і Луганській областях, і ми поступово усвідомили, що все надовго і серйозно,  почали допомагати на сході. Як усі волонтери, возили і возимо продукти, одяг, взуття, ліки тощо.  Щоб  зібрані  для  допомоги кошти були «прозорими» і доходили  за конкретними адресами, ми  вирішили створити благодійний фонд. Його фундатори —  Ганна Греснюк, Христина Дубініна і Ганна Литвинюк. Щоправда,  спочатку, десь із травня минулого  року,  збирали кошти на звичайну картку приватної особи, потім зрозуміли, що приватним особам люди довіряють менше. Адже почали  з’являтися псевдоволонтери, шахраї  різного ґатунку. То ж   у вересні прийняли рішення  зареєструвати офіційний фонд, який назвали «Волонтери Поділля», щоб не лише українці, а й закордонні представники могли переказувати  кошти, які витрачаються винятково на потреби армії, воїнів  і постраждалих переселенців...
— Яким чином відбувається збір коштів?
— По-перше, наші реквізити є в соціальних мережах. По-друге, організації і підприємства, приватні особи, які переказують  різні суми — по 50, 100, 200 гривень, і т. д.,   отримують відповідні акти про приймання. Так само  люди отримують акти про  надані речі, продуктові набори тощо.
— Люди, які у вас працюють, отримують за це  відповідну зарплату?
— Ні, звичайно, усе — на добровільній основі, у вільний від основної роботи час. У нашому фонді на організаційні витрати не йде ані копійки з зібраного. Всі кошти стовідсотково —  для потреб армії і постраждалих людей.  Ми тут всі — волонтери, всі їздимо в зону АТО. За час, відколи працюємо (а це відразу ж після  Майдану)  зібрали понад    800 тисяч гривень. За ці гроші закупляємо  необхідні бійцям речі, запчастини до техніки і т. д. Плюс до цієї суми можна додати пожертви у вигляді  продуктів, одягу, ліків, різної техніки  і т. д. Як знаходимо все необхідне? Друкуємо  в соціальних мережах оголошення, що саме  потрібно відправити бійцям, і так буває, що вже наступного дня хтось приносить генератор, акумулятор, ноутбук для керування безпілотником. На усе це також складаються відповідні акти, тобто ніщо «не губиться».  В середньому по області у «Волонтерах Поділля» працює   більше півсотні людей.
— Як організовуєте поїздки в зону АТО, скільки разів вже побували у військових частинах?
— Один раз на два тижні відправляємо вантажі з Шепетівки. Поїздки — «точкові», за конкретними адресами.  Найчастіше — це наші хлопці-подоляни, звісно. Найбільше контактуємо з рядовими  представниками військ, тому детально знаємо потреби кожного воїна.  Також активно працюємо з «Новою поштою»,  коли потрібно щось доправити терміново.
— Волонтерство — дуже людяний рух, і вражень від зустрічей, поїздок, очевидно, чимало. Які вони?
— Найбільше вражає самопожертва волонтерів і воїнів. Поїздки були б більш  небезпечними, але  досвід уже навчив, як працювати в екстремальних  ситуаціях. Нас  супроводжують від блокпостів представники військових підрозділів,  до яких направляємося з вантажами. Не раз потрапляли під обстріли, але  поверталися живими. І це головне.
— Чого потребує зараз найбільше український воїн на сході?
— Це відбувається хвилями. От після серпневої мобілізації  була велика потреба в бронежилетах і касках. Під зиму з’явилась необхідність  у достатній кількості теплого одягу, взуття, спальників, обігрівачів. Чого потребуватимуть воїни, які мобілізовані нещодавно, побачимо після перших поїздок.  Але іноді є прохання, які нам важко виконати. От нещодавно звернулися з однієї  військової частини, що  потрібен автобус. Це для нас  важке завдання. За кошти, зібрані від  населення,  купити автобус неможливо. Нам легше знайти ноутбуки для координування роботи безпілотників. Бо після ремонту можна використовувати  і вживані, старі  комп’ютери. І ми цим займаємося, це в наших силах. На жаль, ми не можемо замінити державу, щоб придбати танк, чи автобус, чи іншу велику техніку. Але виставляємо оголошення в соцмережах і готові співпрацювати з усіма, хто відгукується.
— Благодійність  фактично забирає у волонтера  весь вільний час.  А війна, на жаль,  триває. Чи немає побоювання, що цей затяжний конфлікт розчарує, втомить…
— Ні, розчарування нам не  загрожує, а  головний  девіз волонтера — це терпіння і самоорганізація.  Є дуже багато людей, які приходять  до нас і кажуть: «Я хочу допомагати». Не всі залишаються, дехто вигорає, як сірник. Бо це — важко. Бо не залишається часу на сім’ю, на звичний відпочинок. Але коли усвідомлюєш, що тебе дуже чекають, що ти рятуєш людину  у її найважчі в житті часи, ти змінюєшся й сам. Це  великий власний позитивний ресурс.
— Повідомте, будь ласка,  ваші координати   для наших читачів, котрі  мають бажання допомагати українським, зокрема подільським воїнам і постраждалим від війни.
— Наші координати: благодійний фонд «Волонтери Поділля», ідентифікаційний      код 39374887.  Поточний рахунок — 26007052422304 в ПАТ КБ «ПриватБанк» МФО 315405, ОКПО 39374887.  
Адреса: 29000, м. Хмельницький, вулиця Проскурівська, 1, кв. 11.