Після Другої світової війни Московський патріархат досить довго займав домінуючі позиції в Ярмолинцях. Десь по задвірках тулилися костел і синагога, зате церква МП була єдиною і безальтернативною. Незабаром католики вибороли право на легальні обряди, відвоювавши у влади приміщення костелу. Про існування рідної Української Автокефальної церкви в Ярмолинцях знали не всі. Лише одна людина збурила релігійну спільноту: чому ця громада має сповідувати, хоч і споріднену та позичену релігію? Ми маємо державу, територію, герб і прапор, маємо і релігію — позабуту, позбавлену прав і колишніх заслуг. Людина ця — Микола Михайлович КОВАЛИК, випускник Івано-Франківської духовної семінарії.
...Шумно і весело проходило свято Покрови Божої Матері в Ярмолинцях. Священнослужителі з хором, військовий капелан із «Подільської січі» привертали увагу жителів Ярмолинець. Адже і храм має назву — Храм Покрови Божої Матері.
Великий ризик домагатися будівництва окремої автокефальної церкви, не маючи впевненості у настроях ярмолинчан. Віра, лише віра в історичні традиції та сили, щоденно вели отця Миколая на локальні подвиги. Спочатку в пристосованому приміщенні він рідною українською мовою ніс вчення Господа Бога до своїх вірян. Поступово полуда стала спадати з очей вірян: зрозуміло без натяків та здогадок вони сприймали зусилля отця Миколая, як відверту розмову із самим Господом.
Здається, ще не так давно тривали баталії за саме існування церкви, погодження з дозвільними структурами, а сьогодні віряни української православної церкви переповнюють приміщення. Зросла кількість усвідомлених вірян, що покинули ряди Московської церкви. Процес росту окрилює особливо патріотів-ентузіастів, як отець Миколай. Тож потреба будівництва нової церкви не викликала сумніву. Звичайно, нова церква мала мати вигляд вишуканої довершеності, а не чогось тимчасового. І знову щиро набожна і творча людина, патріот і ентузіаст пан Микола отримує шанс не так для сьогоднішніх вірян, а для історії — Ярмолинці будуть мати свою рідну церкву.
Окрім мови, отець Миколай у своїх проповідях пропагує і патріотизм. Його син Ігор, наприклад, пройшов бойовий вишкіл на сході, має військове звання капелана. Військово налаштований колектив молодих людей, очолюваний капеланом, вивчає не тільки військову справу, а й основи християнства, історію України, без яких не можлива держава.
А недільна школа при храмі сприяє патріотичному вихованню. Ентузіазм отця Миколая сягає вище. На часі створення хостела для неімущих, гуртків, ремесел тощо. Звичайно, це заслуга не тільки його, а й старости, просто віруючого люду, які душею і тілом віддані своєму духовному наставнику доклали немало зусиль.
Отець Миколай — зразковий сім’янин, батько чотирьох дітей і може багато чому повчити своїх парафіян. Було б неввічливо не згадати соратницю по сім’ї і вірі — пані Галю. Саме вона завжди поруч у розв’язанні багатьох проблем, своїм прикладом беззастережної віри надихає парафіян на довіру пастирю.
Нехай розвивається і духовно збагачується громада Ярмолинець, зростуть шанси і в протоієрея Миколи Михайловича Ковалика все більше, адже тоді відкрити вірянам світ у щось нове, незвідане.
Ти не нашкодь — і ціль зростає,
Дороговказ — то Божий Перст,
Духовне — в висоту зростає,
А висоту вінчає Хрест.
Gismeteo 
