Колись життєві обставини змусили сімнадцятирічну ярмолинчанку Наталію Краснодемську тимчасово влаштуватися соціальним робітником. Через півроку планувала вступати до вишу, бо ж змалку мріяла викладати іноземну мову. І знаєте, що зупинило? «Боялася, що мої бабусі (а їх восьмеро доручили молоденькій соцробітниці – авт.) і дідусь, якому через ампутацію й прогресуючу гангрену ноги потрібні були щоденні перев’язки, потраплять у недобросовісні руки, – посміхається. – Та й відтерміновувала». Немає, кажуть, нічого постійнішого за тимчасове: 27 років обіймала Наталія Олександрівна посади соціального робітника, працівника, завідувачки відділення соціального обслуговування вдома Ярмолинецького територіального центру соціального обслуговування, а цьогоріч очолила новостворену комунальну установу «Центр надання соціальних послуг Ярмолинецької селищної ради». Про специфіку професії, про виклики й завдання, про тих, хто тримає на своїх плечах соціальну сферу громади, розмовляли з Наталією Краснодемською напередодні Дня працівника соціальної сфери України.
– Наталіє Олександрівно, які обов’язки покладені на ваш центр, які соціальні послуги надаєте?
– Структурно Центр надання соціальних послуг складається з кількох відділів: це і надання соціальних послуг догляду вдома, і організація надання адресної натуральної та грошової допомоги, і відділ соціальних служб. Ми тепер опікуємося і дітьми-сиротами, і позбавленими батьківського піклування, будинками сімейного типу, словом, тими, хто потрапив у скрутні життєві обставини.... Також при нашому центрі створено пункт прокату технічних засобів реабілітації, кабінет корекційно-реабілітаційних послуг для членів сімей, у яких виявлено насильство або існує реальна загроза його вчинення. На жаль, у громаді є сім’ї, де насильство – регулярна традиція. Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги виїздить до адресата одразу ж по отриманні з поліції відповідної картки. Постійно проводимо соціально-профілактичну роботу, спрямовану на запобігання потраплянню в складні життєві обставини осіб і сімей, які належать до вразливих груп, надаючи їм комплекс соціальних послуг.
Якщо мовою цифр, то 52 працівники центру щомісяця проводять близько 11 тисяч заходів, які становлять зміст 11 соціальних послуг, включених до Класифікатора соціальних послуг. На обслуговуванні в установі перебуває понад 1200 осіб. На обліку у відділі соціальних служб – 31 родина, хоча моніторити, тримати в полі зору доводиться щорічно добрих дві сотні.
– Що таке натуральна допомога і хто її отримує?
– Почну з другого: послуги у нас надаються на платній, диференційованій та безоплатній основі. Що стосується звичного переважного на селі безоплатного обслуговування, яке раніше гарантувалося лише одиноким людям, або таким, у кого діти-інваліди, то нині держава забезпечує ним у випадку, якщо доходи не перевищують 3708 гривень, незалежно, є діти чи немає. До натуральної відносимо і дуже затребувану нині процедуру розпилювання та порубки дров, і викошування трави, і прання, ремонт одягу, й послуги перукаря… Направду, соціальним працівникам на селі значно важче, аніж їхнім колегам у місті, які можуть обмежитися підтриманням особистої гігієни підопічних, прибиранням, пранням, приготуванням їжі, доставкою ліків і продуктів, оплатою комунальних, оформленням субсидій, збиранням довідок, представленням інтересів у державних органах, що, погодьтеся, теж нелегко. А в селі, окрім перерахованого, ще треба наносити води, дров та вугілля, відкидати сніг, розпалити печі, допомогти, а почасти й самому обробити город, обірвати малину, прополоти полуницю… При необхідності наші спеціалісти забезпечують супровід підопічних до закладів охорони здоров’я, видають та навчають користуватися засобами реабілітації, допомагають у виконанні лікувально-фізичних вправ, проводять відповідно до призначень лікаря медичні процедури. Надаємо й необхідну психологічну допомогу, консультування. Сприяємо в отриманні безоплатної правової, невідкладної медичної допомоги в оформленні до будинку-інтернату, до притулку…
– А як же отримати, до прикладу, ту ж послугу перукаря жителям віддалених сіл, їхати до райцентру?
– Чому? Установа надає транспортні послуги. Маємо три автомобілі, що дозволяє перевезти підопічних до лікарні, здійснити виїзний прийом перукаря та підвіз робітників з комплексного обслуговування з необхідним обладнанням (пилками, бензокосами).
– Наталіє Олександрівно, знаючи зсередини специфіку професії, яка по праву зветься найдобрішою, як вважаєте, люди, які до неї належать, – особливі?
– Скажу: «Так!», і це не буде перебільшенням. Візьмімо наших соціальних робітників, у яких, згідно з законодавством, має бути на обслуговуванні 6 чоловік, а направду є 10-13. Чого варто лише пройти від одного до іншого, в дощ, сніг чи вітер, не кажу вже, що завжди не з порожніми руками (несуть чи продукти, чи випраний одяг). У них не буває, до прикладу, чотирьох поспіль державних вихідних, бо люди без хліба не сидітимуть. Знаєте, як у селі соціальний працівник допомагає копати город підопічним? Звісно, зі своєю родиною, бо то сезонне – треба встигнути. Важко і фізично, й психологічно. Зважте, що кожен соціальний працівник за великою мірою психолог, який повинен вислухати, підтримати, розрадити. Багато підопічних звикають до своїх Люд, Люб, Марій, називають їх донечками, виглядають, як сонечка. Але люди є різні. Ще молодою, вийшовши на роботу, я була впевнена, що всі бабусі й дідусі, як мовиться, Божі кульбабки. На жаль, трапляються випадки, коли і лають, і клянуть, і скарги пишуть в усі інстанції. Є такі, що кажуть: «А, що вона там у мене робила? Ото в хаті замела й помила, трусенята і постіль випрала, супчику зварила і на город ходила. Тільки гроші дурно за мене отримує». Є такі, що поки з дітьми, які приїхали на вихідні, чаюють, соцробітницею, як наймичкою, потикаються. До труднощів нашої роботи віднесла б те, що із закриттям відповідного відділення у Скаржинцях, люди з психічними розладами мусять самі підписати заяву, щоби їх оформити до спеціального інтернату (при потребі), втім, де вони таке зроблять? Ми то обслуговуємо їх вдома, але ж вони несуть загрозу для себе в першу чергу: і газ запалити можуть, і грубку… І родичів, бодай далеких, знайти в таких випадках не завжди можемо. Проте, ви знаєте, за 27 років, відколи працюю, ще жодна хата державі не відійшла – після смерті завжди знаходяться спадкоємці. Бувають випадки, коли соціальним робітникам доводиться доглядати підопічних, які злягли (стали лежачими), а докликатись рідних проблема: всі зайняті, робота, не до батьків їм. Та все ж переважна більшість наших підопічних – прекрасні золоті люди, які важко працювали, а зараз мусять доживати відведеного Богом віку у хворобах, що обсіли, й одинокості. То ж як не прагнути покращити їхнє життя?
Наведу банальний приклад: кілька разів надсилали нам із центру зайнятості робітниць, то вони не висловлювали бажань залишитися працювати на цій посаді. Тому наші працівники – справді особливі люди, які своїм світлом і непідробною добротою скрашують і продовжують життя.
– Хотіли б відзначити когось особливо?
– Направду, пишаюся кожнісіньким із нашої дружної родини. Теплим словом у переддень професійного свята хотілося б згадати соціальних робітників: Л. Кравець із Крутих Бродів, Л. Рихліцьку із Савинець, Н. Дяк із Шарівки, М. Лисько, яка обслуговує Москалівку та Верхівці, Л. Косінську, Л. Кравчук та Г. Стожик – Ярмолинці. Ці люди віддаються роботі сповна, бо надто відповідальні, трудолюбиві, людяні. Також не можна не виокремити самовіддану роботу фахівців своєї справи: медичної сестри Руслани Хованець та перукаря центру Уляни Літвінової, водія Ярослава Зозулю. Всі працівники нашого центру володіють такими рисами, як емпатійність, комунікабельність, доброта, терпіння, а без них, я, як психолог за фахом, стверджую, працювати в такій сфері дуже важко, подекуди – неможливо.
– Щиро дякую за розмову й вітаю зі святом увесь чудовий колектив такого необхідного центру!
Gismeteo 
