– Мамо, хіба не чуєш, що стукають по батареї, тікаймо у підвал! — шестирічний Денис забіг на кухню, встигнув уже одягнути теплу куртку й прихопити із собою маленький рюкзачок, таку собі «тривожну валізку» з пачкою печива, кількома яблуками, плящиною води та розмальовкою.
Олена дійсно за приготуванням обіду не почула сигналу тривоги. Тож швиденько перекривши газ на плиті, вхопила зі шафи пальто і сумку з документами та якусь мить уже в коридорі з сином приєдналася до сусідів по під’їзду, які з різних поверхів спускалися в укриття під будинком. Там, у тимчасовому прихистку від війни, кожен із мешканців дев’ятиповерхівки мав своє місце: хтось сідав на лаву попід стіною, хтось на принесений завчасно стілець. Для малечі, найменшій Камілі — рік і місяць, старшому Назарчику — 12 років, облаштовані навіть спеціальні ліжечка з теплими ковдрами на випадок, коли доводиться переховуватися від озвірілих російських окупантів у нічний час. У розпорядження дітлахів віддали й тенісний стіл, за яким кожен з них знаходить своє заняття.
Голова ОСББ Руслана Смольчук, або як її тут ще називають «наша мама», розповідає, що лише почали говорити про ймовірний напад рашистів на Україну, мешканці багатоповерхівки зорганізувалися та привели в повний порядок її підвальне приміщення, у якому років чотири тому було замінено електропроводку. Подбали про всю сантехнічну комунікацію: запірні вентилі, замінили старі латані-перелатані труби на металопластикові, вставлено та утеплено вхідні металеві двері. Тепер у приміщенні ніде нічого не тече, не капає на голову, тепло. Підвал має запасний вихід, кілька невеликих вікон, через які у разі потреби можна буде вибратись. Для зовсім маленьких діток і їхніх матусь відведено і облаштовано три ліжка в окремій кімнаті укриття, де вже довелося їм провести кілька тривожних ночей.
Руслана Вікторівна зазначає, що, ясна річ, не усі мешканці їхньої великої оселі під час повітряної небезпеки ховаються у це тимчасове укриття — альтернативу бомбосховища. Чиїсь чоловіки пішли у тероборону, а дружини з дітьми поїхали в села до батьків, хтось пересиджує повітряну тривогу у ванній і вірить у захист правила «двох стін», дехто із молодих відчайдух надіється на Всевишнього. А так відсотків сімдесят користуються власним сховищем.
Жінка каже, що за цих кілька днів війни, люди набагато змінилися, згуртувалися, об’єдналися, намагаються одне одного підтримати як добрим словом, так і при потребі матеріально. Спільно, чим можуть, допомагають армії. Так, нещодавно збирали необхідні матеріали для маскувальних сіток, скляні банки для підприємства, яке виробляє м’ясні консерви нашим захисникам, пляшки для «коктейлів Молотова», одяг для переселенців тощо. Під час перебування у бомбосховищі, намагаються не сіяти паніку, не поширювати фейки, навіть задля того, аби не лякати дітей, не травмувати їхню психіку. Ба більше, створена спільнота ОСББ у соцмережі, де кожен мешканець будинку може обмінюватися бодай маленькою, але радісною інформацією про перемогу наших військових, останніми новинами взагалі, що особливо важливо під час оголошення чи відбою повітряної тривоги. А ще, усі мешканці тепер знають, якщо по батареї опалення стукають ложкою, значить оголошено тривогу. Потрібно бігти в укриття.
– Серце обливається кров’ю, коли бачу цих дітей, серед них є і моя донька, як вони тікають під час повітряної тривоги у сховище від російських обстрілів, коли бачу сльози матерів, чиї сини нині на передовій чи в територіальній обороні, за всі дні війни нам довелося вже багато пережити... Втомилися, але ми не зломлені і віримо у силу наших доблесних Збройних сил, у нашу перемогу — наголошує Руслана Вікторівна.
Gismeteo 
