… О двадцятій годині двадцять хвилин зателефонував доброволець Юрій Варава з Луганщини. В АТО він перебуває 50 днів безвиїзно. Чому звернувся до мене? Перше, що спало на думку, перевтомився, хоче просто поспілкуватися. Справді, Юрій говорив спокійно, хоч у голосі відчувалося занепокоєння. Тоді я запитав прямо: «Чим стривожений?» Після паузи розповів про те, що їхня окрема гірсько-піхотна бригада майже щодоби обстрілюється російськими «Градами». Техніку втрачають, але всі, слава Богу, живі… Рятували добре вкриті й облаштовані бліндажі. Вистоявши зо три тижні під обстрілом бригаду розділили. Троє бійців і офіцера залишили з битою технікою на місці. Для чого – боєць толком не відає. Але наказали – значить треба.
— Після чергового обстрілу згоріло два колеса у моєму бетеері. Телефонував знайомим, у тому числі в Шепетівку, щоб знайшли нові. Та марно… Може, ти достанеш у Хмельницькому? Пам’ятай: потрібні лише «вісімдесятки», інші не підійдуть. Якщо зумієш допомогти, передай волонтерам… Ходова у хорошому стані, жаль, що стоїть без діла. І ще. Ми залишилися без хліба і води. Зняти з карточки гроші не можемо. Отакі справи.
— Крім тебе, є хтось із Хмельниччини?
— Іван Добруха, доброволець із Судилкова. Разом ішли. На «УРАЛі» доставляє боєприпаси.
Голова обласної ради Іван Гончар вислухав тривожний сигнал і порадив звернутися в адміністрацію, бо конкретно цими питаннями займається Олександр Симчишин. «Я зараз йому зателефоную». Олександру Сергійовичу виклав суть справи, написавши заздалегідь на листку місце перебування бригадної четвірки, що саме їм необхідно, контактний телефон бійця. «Допоможемо», — запевнив. І раптом, як на замовлення, нагодився у волонтерських справах шепетівчанин Михайло Верхогляд.
— Познайомтесь, — сказав Симчишин. – Ось тобі, Михайле, письмове прохання журналіста. Обов’язково і якомога скоріше це доручення виконай.
М. Верхогляд зателефонував наступного дня. Повідомив, відправили на Донецьк і Луганськ два бусики: повезли бійцям буржуйки, лампи для готування їжі, теплий одяг, цільові передачі від рідних.
…Розумію тепер, чому Юрій Варава настирливо прохав коліс до БТРа. Виявляється, ця бойова машина, посічена сепаратистами й московськими зайдами, була санітарною — вивозила героїчних оборонців Луганського аеропорту. І, як символ незламного духу українців, має отримати друге життя.
Gismeteo 
