Війна на сході України та зростання патріотичних настроїв зовсім несподівано призвели до відродження моди на зачіску, яка за останні 300 років була характерною візитівкою запорізьких козаків. Але, мабуть, ті хлопці-воїни, котрі нині гордо носять козацькі чуби, навіть не підозрюють, що ця зачіска була уже в їхніх далеких-придалеких пращурів.

Найдавніше зображення людини з цією характерною зачіскою виявили археологи на кістці мамонта, якій, за висновками учених, не менше 17 тисяч років. І знайдена ця унікальна знахідка на стоянці Мізина (Чернігівська область), яка відноситься до середньодніпровської культурно-історичної спільноти.
Наступна згадка про «оселедець» відноситься до часу міграції арійських племен, які перекочували до території нинішньої України з Індії чотири тисячі років тому. У них ця зачіска символізувала приналежності до касти воїнів — кшатріїв. А ще «козацького чуба» у минулому можна було побачити у германців, готів, скандинавів...
Серед правителів давньої Русі чуба носив князь Святослав, очевидно, добре знаючи його походження і значення. Тому не доводиться сумніватися і у невипадковості вибору «оселедця» як характерної відзнаки запорізьких козаків. Проте, козаки внесли до трактування його сутності жменю гумору, адже вони вважали, що за своє земне життя таки добряче нагіршили на цій землі, а тому й не претендували на місце в раю. Однак придумали спосіб, аби вибратися і з пекла, бо вірили, що Бог, побачивши козаків у пекельному полум’ї, саме за чуби висмикуватиме їх звідти і відправлятиме до раю. Тому-то козак волів швидше позбутися голови, аніж чуба...