Такою немилосердною виявилася доля винахідника, уродженця Вінниччини Антона Турчановича.
Він народився у сім’ї збіднілих дворян у Жмеринці (за іншими даними – у Тульчині) 17 січня 1854 року. Закінчив Холмську гімназію і 18 листопада 1875 року пішов на службу в армію. Рядовим брав участь у російсько-турецькій війні. За мужність, виявлену у складі збірного корпусу генерала Михайла Скобелєва під Плевною, нагороджений Георгіївським хрестом. Рядовий Турчанович брав участь в арешті Османа-паші та хоробро бився під Шейново, де здалася в полон уся турецька армія Вессел-паші. Там же отримав залізний Румунський хрест і медаль в пам’ять про турецьку війну, а ще звання прапорщика і направлення на навчання у Київське піхотне училище. Після його закінчення протягом семи років командував ротою та батальйоном, отримавши звання підпоручика, поручика, штабс-капітана, капітана. У лютому 1898 року він став підполковником, а в лютому 1910-го — полковником.
Але у якому б званні не довелося служити, він завжди пам’ятав, як важко живеться на війні рядовим солдатам. Адже вони були і одягнені так-сяк, і напівголодні. Особливо непокоїли Антона Федоровича умови приготування їжі для солдатів у походах: з давніх-давен відбувалося це в мідних казанах на звичайному вогнищі.
Отож, коли в Російській армії 1898 року оголосили конкурс на створення похідної кухні, Турчанович взяв у ньому участь. Винахідники мали побудувати польові кухні двох типів: чотириколісну піхотно-артилерійську та кавалерійську на двох колесах. Із 15 зразків кухонь на колесах найкращим визнали саме проект вінничанина. Винахідникові міністр торгівлі і промисловості Росії вручив «патент на привілеї» за номером 12256. Документ свідчив, що «військово-похідна кухня-самовар», або «універсальна переносна піч», описана Турчановичем у «проханні на винахід» від 8 березня 1904 року, є винаходом і не має аналогів.
Та ще 1903 року перша пересувна солдатська «кухня-пекарня-кип’ятильня» (так назвав своє творіння автор) вирушила для практичних випробувань у Маньчжурію, де тривала російсько-японська війна. Випробування у бойових умовах виявилися більше ніж успішними і автор винаходу почав отримувати відгуки вдячних солдатів та командирів з фронту. Винаходом підполковника Турчиновича дуже зацікавились англійські, французькі, німецькі, австрійські та інші військові аташе, які були прикомандировані до російського війська в Маньчжурії, загалом 27 представників різних країн. Тому до початку Першої світової війни не лише всі війська Росії мали такі кухні, але й більшість армій світу обзавелися цим зручним атрибутом похідного військового життя.
Спочатку польові кухні були на кінній тязі і мали металеву пічку, казан з кришкою на двоколці і передок із запасом борошна, круп та хліба. Високий комин весело димів на стоянках і під час руху, а у топці горіли дрова… Згодом зовнішній вигляд кухонь неодноразово змінювався і сьогодні вони можуть монтуватися на двоколісному причепі, на автомобілі чи гусеничному тягачі. Вони мають один, два, три чи й чотири казани, бувають переносними, в’ючними та кухнями-термосами.
У 1910 році Антон Турчанович призначений Літинським повітовим військовим начальником, а з 1913-го займав таку ж посаду у Вінниці. У жовтні 1917 року Тимчасовий уряд, зважаючи на вік Турчановича, звільнив його зі служби, надавши пенсію і право носити мундир полковника. На той час учасник російсько-турецької, китайської та японської кампаній прослужив в армії 40 років.
Останні роки свого життя кавалер орденів святого Володимира, Станіслава та святої Анни полковник Турчанович провів у Брацлаві в родині своєї молодшої доньки Зінаїди Зінько. Він помер від голоду у 1943 році під час німецької окупації...
Уже в наш час мешканці Брацлава встановили єдиний в Україні і другий у світі пам’ятник польовій кухні. Так земляки вшанували пам’ять її винахідника. Розшукали і впорядкували й могилу Антона Турчановича, а ще мають намір встановити йому пам’ятник.
Мабуть, Олександр Твардовський, вкладаючи у вуста свого поетичного героя Василя Тьоркіна слова: «Дельный, что и говорить, Был старик тот самый, Кто придумал суп варить На колёсах прямо...» добре знав, кому мають завдячувати солдати на фронті за можливість смачно харчуватися в польових умовах.
Gismeteo 
