У дворі нашого ОСББ, яке складається з кількох багатоповерхівок, кілька років мешкали собаки. Не агресивні, дружелюбні. Їх підгодовували майже всі. Дві бабусі-пенсіонерки взяли основне шефство над чотирилапими. Руді й сіренькі, кошлаті, як ведмежатка, вони радо стрічали кожного, дорослих і малих, адже до всіх звикли.
Відрадно, що у наших будинках багато молодих сімей, у яких малі діти. Чомусь нині деякі батьки вчать своїх чад, що навколо них має крутитися світ, що можна бути агресивним, що не гріх замахнутися на того ж собаку. Гріх лише собаці гаркнути у відповідь на агресію. Повторюся, лише на агресію могли агресивно відповісти наші менші друзі. Утім… батьки «захищали дітей»: ковбаси з труйкою «гостинно» наскладали прямо біля під’їзду. Це ж «нічого страшного», що корчилися бідолашні у конвульсіях, на очах у тих дітей, яких захищали, допоки свідомі громадяни не забрали й не повезли до ветеринарної клініки…
А у вайберній групі, до якої входять всі власники квартир нашого ОСББ, почалася марудна дискусія: одні описували «проступки» чотирилапих, які так старалися бути відданими друзями, інші ж намагалися довести, що гомосапієнси так не чинять, збираючи гроші на лікування отруєних собак. Врешті, погодьмося, ніколи б так з людьми не вчинили собаки: на превеликий жаль, чим більше пізнаєш людей, тим більше любиш собак.
Скажіть, ми справді деградуємо чи ще є у нас якийсь шанс?