Громадяни, які стежать за перипетіями нашої бурхливої реальності, безумовно, знають про таке ганебне явище, як рейдерство. Саме через цю підлу технологію зникли тисячі господарств і підприємств, мільйони людей залишилися без роботи і зарплати, або, у кращому випадку, змушені стати нахлібниками суспільства.
І все на догоду ненажерливості так званих «ефективних» власників.
Рейдерство має класичні ознаки:
1. Для нього вибирається успішне підприємство або господарство.
2. Щоб захопити його, вигадується якийсь благий привід, аби замаскувати справжні цілі.
3. Напад готується таємно і здійснюється раптово, щоб жертва не встигла оговтатися.
4. На роль агресора здебільшого вибирають когось із конкурентів, якому із суб’єктивних мотивів вигідно підім’яти або ліквідувати суперника.
5. Рейдери ніколи не рахуються з волею колективу.
6. Аби узаконити і «освятити» захоплення, до справи залучають суд чи орган місцевого самоврядування. На них організатори потім перекладають всю відповідальність при зміні політичної ситуації або переформатуванні влади. Самі ж залишаються осторонь.
А тепер співставимо ці ознаки рейдерства з тією вовтузнею, яку деякі громадяни (серед них і депутати) затіяли довкола «Подільських вістей».
Битому не терпиться
23 квітня ми випадково взнали, що на ім’я голови обласної ради Івана Гончара надійшла заява редактора «Сімейної газети» Тетяни Колісніченко, в якій вона висловила бажання очолити «Подільські вісті».
Претендентка перед тим не зустрілася з членами колективу і навіть не повідомила нікого з них про свої наміри, що не робить їй честі.
«Сімейна газета» — комерційне видання, яке так само, як і ми, бореться за тираж, а отже, є нашим прямим конкурентом.
У журналістів «Подільських вістей» відразу виникло кілька запитань до претендентки. Що вона збирається зробити з нашим колективом, в якому не працювала жодного дня і, отже, не має уявлення про наші традиції і корпоративну етику? Вона хоче підпорядкувати і поглинути «Подільські вісті» з допомогою свого видання або обіймати дві посади одночасно?
Щодо другого варіанта, то у нас перед очима переконливий приклад, до чого це може призвести на практиці. У період перебування на посаді голови обласної ради Івана Гладуняка директором видавництва «Поділля» призначили Володимира Дублянського. Він до цього мав комерційну друкарню. Буквально через два роки видавництво «Поділля», яким до того «вміло» керували інші персони, збанкрутувало. Знищено стратегічно важливе підприємство, а газети Хмельниччини (серед них і ми) змушені друкуватися за межами області. Отже, мільйони гривень йдуть у бюджети інших областей. А Іван Гладуняк, як ініціатор і організатор цього кадрового призначення, через ДАК «Укрвидавполіграфія», досі не притягнутий до відповідальності за співучасть.
У нас є підстави вважати, що Іван Гладуняк намагається реалізувати далекосяжний план захоплення видавничого комплексу «Поділля» в цілому. А це –– кілька капітальних приміщень, гараж, майстерні і майже чотири гектари обнесеної міцним парканом землі.
До таких висновків спонукають деякі факти. Передусім та обставина, що саме з його ініціативи шість років тому намагалися витурити з будинку видавництва нашу редакцію. Для цього навіть сфальсифікували документи. «Подільські вісті» писали про цю аферу у циклі статей під спільним заголовком «Кліщі».
Редакція витерпіла 21 суд! І зрештою відстояла свою правоту, а з нею повернула у комунальну власність обласної ради чотири поверхи приміщення.
Очолюючи обласну раду, Іван Гладуняк у різних формах чинив газеті всілякі перешкоди. Тепер, вочевидь, комбінацію по «зачистці» будинку видавництва від нашої редакції намагаються здійснити вдруге.
Сьогодні Іван Гладуняк охоче просторікує з приводу цінностей Майдану, Революції гідності і навіть Небесної Сотні. Але журналісти редакції щось не бачили його ні з «коктейлями» Молотова в Києві на Інститутській та Грушевського, ні на барикадах під кулями у протистоянні із «беркутівцями». Не збирається він, наскільки нам відомо, їхати на схід і зі зброєю в руках боронити територіальну цілісність України. А тому закликаємо його не спекулювати на болючих для суспільства темах, не жонглювати поняттями, не маскуватися за людськими трагедіями й не торкатися святих речей і понять, аби не забруднити їх. Досить цинічної демагогії!
Ми маємо редактора
Тетяна Колісніченко уже керувала громадсько-політичним виданням. Як? Не будемо судити-оцінювати з етичних міркувань. Але вона чомусь покинула цей пост... Тетяна Колісніченко відійшла убік. Чи не тому, що на той час захиталося крісло під колишнім головою облдержадміністрації, пізніше головою обласної ради Іваном Гладуняком?
Тетяну Колісніченко не знітив той факт, що журналісти редакції «Подільських вістей» після того, як попередній керівник часопису під тиском був змушений написати заяву на звільнення, понад місяць тому обрали собі керманичем Петра Лічмана. Вони написали колективного листа й просили голову обласної ради Івана Гончара підтримати цю кандидатуру. На що було дано попередню згоду. Чому нашого нового керівника й колектив редакції не повідомили про заяву претендентки? Відповідь одна –– уникнути конкуренції, тихцем протягти на відповідальний пост свою людину.
Не розцініть це, як похвальбу, але Петро Лічман — відомий і шанований у області журналіст, автор кількох публіцистичних книжок, лауреат премій і багатьох відзнак, заслужений журналіст України. Він очолив колектив, у якому працює понад 25 років, і першими своїми діями вселив у нас впевненість.
До слова кажучи, претендентка на редакторську булаву публічно репрезентує себе поборницею прозорості і демократії. Бог їй у поміч на цій ниві! Та для цього спочатку потрібно перестати бути прихильницею підкилимних інтриг і домовленостей. Ласий шматок
«Подільських вісті» — прибуткова газета, що має один із найбільших у державі тиражів серед обласних комунальних видань. У її колективі працює чимало лауреатів різних премій і переможців творчих конкурсів, заслужених журналістів України. Своєю працею і громадянською позицією вони заслужили право бути почутими.
Зрештою, це право закріплене формально і в установчих документах нашої редакції. Один із пунктів Статуту колективу зобов’язує рахуватися із самоуправлінням.
Було проігноровано не лише волю нашого колективу, але і думку ще одного співзасновника –– облдержадміністрації. На наш погляд — це спроба узурпації влади однією із її гілок.
Обговорення кандидатури Тетяни Колісніченко пройшло з грубими порушеннями регламенту обласної ради і законів. Зокрема, Закону України «Про публічний доступ до інформації». На сайті обласної ради якимось чином у порядку денному чергової сесії з’явилося питання про призначення кандидатури Тетяни Колісніченко майже за місяць до того, як вона написала заяву!
Спроба перепідпорядкування газети “Подільські вісті” має і політичну складову. Рейдерство відбувається на тлі президентських перегонів. Його ініціатором і провідником є очільники однієї політичної сили — фракції «Батьківщини» у обласній раді. Про її керівника вже сказано вище. Варто сказати і про поведінку іншого її очільника –– Віктора Адамського. Журналісти редакції із симпатією ставилися до його дій, коли він був у опозиції. Тепер же прикро вражені безцеремонністю, яку він демонструє на посаді заступника голови обласної ради.
Віктор Адамський бігав із комісії на комісію і виголошував довгі тиради, намагаючись лобіювати інтереси Тетяни Колісніченко та своєї фракції. Як заправський партократ, колишній демократ нав’язував депутатам свою точку зору і пробував зламати ситуацію через коліно.
Тетяна Колісніченко — активістка партії «Батьківщина», а наш обранець –– Петро Лічман –– безпартійний. Це його беззаперечний плюс.
Перемога буде за нами!
Кулуарні домовленості, меркантильні інтереси і підкилимні ігри обурили колектив редакції. Сподіваємося, що ці дії викличуть таку ж реакцію і у депутатів обласної ради, і вони не будуть освячувати рейдерське захоплення. Маючи в області незалежну газету, депутати завжди зможуть відстояти справедливість і своє добре ім’я. А передавши її під оруду таких, як Іван Гладуняк, або знищивши “Подільські вісті” з його подачі, вони такий шанс втратять.
Ми нікого не лякаємо, але в нас є багато можливостей для того, аби дати гідну відсіч рейдерам. По-перше, правовий шлях. Усі юристи, до яких ми зверталися за консультаціями, в один голос стверджують, що ми виграємо справу у судах, оскільки є чимало процедурних порушень.
В разі необхідності ми дійдемо і до міжнародних інстанцій. Хоча цього нам не хотілося б робити, бо ми, на відміну від візаві, шануємо позитивний імідж Хмельниччини.
По-друге, ми звернулися за політичною підтримкою до своїх колег-журналістів і попросили їх провести розслідування щодо ситуації довкола нашої газети.
Ми також звернулися до кандидатів на посаду Президента з проханням дати політичну оцінку спробам однієї партії на час виборчої кампанії узурпувати найбільшу в області громадську трибуну.
Ми обіцяємо ще багато чого зробити, аби відстояти свої громадянські і журналістські права й показати таким, як Іван Гладуняк, що таке справжня свобода слова.
З огляду на це, ми звертаємося до наших читачів із проханням розповісти нам з місць про діяльність Івана Гладуняка на тих владних посадах, які він свого часу займав. Бо переконані, що вони можуть дати серйозні підстави і факти для журналістських розслідувань.
В редакції створений страйковий комітет. І ми застерігаємо рейдерів, що, в разі нав’язування нам кандидатури без попереднього її обговорення у колективі, негайно висловимо їй свою недовіру.
Хмельничани повинні і будуть знати своїх «героїв»!
Gismeteo 
