Укотре трудовий колектив «Подільських вістей» переконався у неспростовності вислову: «Воювати з колективом — безглуздя, а воювати із журналістським колективом — авантюра». Так-так, саме вони, безглуздя та авантюра! Чи не вся Україна спостерігала, як свого часу Президент України Леонід Кучма оголосив війну шанованій газеті «Сільські вісті». Чим вона закінчилась — знають усі. Президент, при усій повноті наділеної йому влади, потерпів фіаско. Проте недарма кажуть, що суть уроків історії в тому, що люди не роблять жодних висновків з уроків історії. Отож, як мовиться, знайшлися і на Хмельниччині ті, які забажали привласнити нашу газету.
Газету успішну, перспективну і поважну за віком. Привласнити, використати, як партійний рупор, а далі, звівши до куцості тираж, викинути колектив на вулицю. Таке ми вже проходили шість років тому, коли газета стояла на краю загибелі, коли вже виставлялася охорона на прохідній, щоб не пускати нас на роботу, коли нам був оголошений ультиматум — вибратися із наших рідних приміщень. А що то за трудовий колектив без домівки? Безхатченки та й годі. Не вдалося!
Історія справді повторюється. І, на жаль, з уроків історії справді ніхто тоді не зробив висновків.
А втім, відчувши на собі шість років тому добрячу дозу агресії та загарбництва, колектив газети став на прю із сильним та підступним ворогом. Тоді ми перемогли в «казенних домах» і судах. І тоді ми перемогли духом, стали монолітними і незламними. Бо ми не агресори, бо ми ні в кого нічого не забирали, не привласнювали. Ми боролися за свою улюблену журналістську роботу, за наших читачів і передплатників, врешті — за свої сім’ї і родини. Адже добре це чи ні, але, окрім журналістики і наших «Подільських вістей», якими ми хворіємо і які стали нашою пожиттєвою «недугою», ми нічого більше не вміємо робити. У жодного з нас немає бізнесу, золотоносних кар’єрів, торговельних комплексів, ринків тощо. У нас є розум і постійне бажання знайти добірне, палке, мудре слово, яке б зачепило кожного нашого читача за живе і обов’язково б відгукнулося діалогом, бесідою з нами. Тоді досягнуто мети. І так кожну мить, кожен день, кожен місяць, майже сто років. Бо кожен номер газети, як і усі події, які вона висвітлює, живе усього мить. А далі — все тече, все міняється. І піймати пульс часу лише під силу тим, хто прагне йти в ногу з ним і навіть ризикує випереджати його. Повірте, журналісти «Подільських вістей» наділені саме таким талантом, саме такою рідкісною іскрою Божою. Нас хотіли вкотре знищити, але ми вистояли. Впевнені, що це не остання атака на наш часопис. Одначе наш колектив — не сумирна отара, яку можна ось так запросто «мати» як завгодно. І хто б не був нашим зобидчиком, йому варто пам’ятати: боротьба лише згуртувала наше журналістське братство, зробила його міцним та одностайнним. Вчорашня «кавалерійська атака» на нашу газету очистила усіх нас від цілком природного і егоїстичного. І ми такі різні стали одним цілим. І нас, хай це затямлять рейдери сьогоднішні і завтрашні, не здолати!
Безсумнівно, ми щиро вдячні депутатам обласної ради, які стали на бік нашої газети, на бік справедливості. Які, ризикуючи власними інтересами, кар’єрами, посадами, не піддалися погрозам наших недоброзичливців, їх задобренням і дешевим обіцянкам, а залишилися справжніми нашими друзями, друзями нашої газети. Повірте, вами гордиться не лише наша Хмельниччина, а й уся наша славна Україна.
Слава Україні!
Gismeteo 
