Публікації в попередніх номерах газети про пікет під стінами московської церкви матері загиблого Героя з Ярмолинець, про те, як московські батюшки «чистять» храми, про те, як не хочуть помічати окремі громади, що в них під боком прихильники русского міра, викликає широкий читацький резонанс. Зателефонував до редакції і наш постійний дописувач Степан Семенюк із села Кульчини на Красилівщині. Розповідає, що ця проблема торкається і їхнього села та їхньої церкви Різдва Пресвятої Богородиці.
Ще 6 квітня цього року, якраз перед великим релігійним святом Благовіщення, жителі Кульчинів вирішили встановити біля входу на територію церкви щоглу з жовто-блакитним прапором. Так вони засвідчували свою підтримку захисникам, які воюють з московськими окупантами, так засвідчували своє бажання перейти з упц мп до Православної церкви України.
— Здається, все зрозуміло: москва — ворог, московська церква повинна зникнути з української землі, — каже Степан Семенович. — Але ж ні — з нею і далі продовжують церемонитися. Москальня вбиває наших синів, а ми, складаэться враження, боїмося, щоб не образити московських служителів.
Коли підняли наш прапор, то парафіяни попросили настоятеля церкви отця Богдана, щоб відтепер він проводив богослужіння українською мовою, щоб розпочинав процедуру переходу до ПЦУ. Матушка тоді сказала нам: «Гріха не боїтеся…» Та священник пообіцяв, що буде так, як хочуть люди.
І що ж? Відтоді минуло пів року. Молитви, богослужіння нашою рідною українською мовою батюшка чомусь осилити не може й досі.
Та останній випадок мене різонув по-живому, — продовжує Степан Семенович. — Через вітри, негоду прапор на щоглі біля церкви порвався, втратив належний вигляд. Люди пожертвували кошти, щоб купити стяг із цупкої тканини, новий і гарний. Треба було його почепити. Звернулися до старости, а вона попросила отця Богдана, щоб допоміг — у нього ж і ключ від хвіртки, і в тому, щоб зняти попередній та закріпити надійно новий прапор знадобилася б його допомога. Та у визначену годину батюшки не було. Хвіртку, щоправда, відчинив і зник у невідомому напрямку. Уявіть, як же треба боятися та не сприймати українського прапора, щоб навіть торкатися до нього не захотів, подумалося тоді. Разом із іншими жителями все зробили, але без участі батюшки
І коли нещодавно відкривали меморіальну дошку загиблому односельчанину, його теж не було, хоч, знаємо, по інших населених пунктах освячують меморіальні дошки Героїв. Складається враження, що московські попи вичікують, а раптом ситуація зміниться, і все повернеться на круги своя, то їх у «гріхах» московія не звинуватить.
Цими днями ініціативні групи пішли по селу опитати жителів, чи хотіли би, щоб церква перейшла до ПЦУ?
Опитування ще триває, але вже зрозуміло, що цього хочуть більше 90 відсотків наших односельців.
Кажуть, і батюшка надумав переходити до ПЦУ разом із громадою. І ось з’являється питання : невже це щире бажання? Важко в повірити. Знаємо, авторитет отця Богдана в селі невисокий, і українського, бачимо, він цурається, про патріотизм вже й годі говорити. Чи хочемо такого настоятеля храму? Ні. Нехай би керівництво Хмельницької єпархії ПЦУ зважило на ці нюанси.
Gismeteo 
