Курси валют

Півстоліття мого життя пов’язано з сільським господарством. І завжди на цьому довгому й тернистому шляху надійним помічником та порадником була головна газета нашого краю. З великою повагою, вдячністю згадую тих журналістів, котрі вже відійшли у вічність. Але їхню традицію продовжують інші журналісти — професіонали, патріоти рідної землі. Вони ось уже впродовж кількох років порушують тему повернення незаконно проданого тваринницького комплексу в селі Олешин Хмельницького району та, як і люди, вболівають, щоб у селі відновилося виробництво.
Впродовж кількох років ми неодноразово зверталися до очільників краю за допомогою, але окрім порожніх обіцянок — нічого. А «Подільські вісті», хоч і газета цих інституцій, сміливо, наполегливо розкриває цю тему на своїх сторінках.
Сьогодні, знаємо, дехто пробує насадити газеті свою волю. А як же бути з демократією?! Як тоді критикувати «хазяїв», котрі навіть не прислухаються до думки колективу? Залишається одне: або стати вірним слугою співзасновників, або потрапити до них у немилість.
Дивно, що не надаючи фінансової підтримки, адже колектив газети працює в умовах самофінансування, вважають справедливим насаджувати керівника, якого тут не сприймають. Мабуть, доцільно мати обласній раді свій бюлетень чи вісник і розпоряджатися ним на всі сто відсотків. А «Подільські вісті» — це народна газета. Запевняю, що народу вона подобається, і ми також проти змін, які грубо нав’язують редакції.
До речі, жодного разу не довелося читати у цьому виданні бодай один матеріал людини, яку «сватають» на редактора. Хто ж заважав їй упродовж багатьох років бодай «засвітитися» в газеті, продемонструвати свій професіоналізм? Якщо цього не сталося, то не вдавайтеся, шановні очільники краю, до методів, якими керувалися ще за комуністичних часів. Дехто стверджує, що пані Колісніченко — успішний менеджер і редактор колишньої газети «Є-Поділля», яке після продажу називається «Поділля». Та, як відомо, успішний, прибутковий бізнес не продають, як трапилось із виданням «Є-Поділля».