Руслана Новошицька з Підлісець, що на Ізяславщині, з чоловіком завжди передплачують чимало періодики, як і багато їхніх земляків, — звикли люди читати, десятиріччями не зраджуючи улюблених видань. Утім нова реформа перевернула усе з ніг на голову: передплачених газет, журналів подовгу не бачать. Куди тільки не зверталися в пошуку підтримки: від відписок-відповідей краще не стає.
«Півтора десятка років Щурівчики й Підлісці обслуговувала листоноша Надія Іллівна Мартинюк, — розповідає Руслана Андріївна. — Лише між селами відстань сягає п’яти кілометрів, а власне ж бо обидва населені пункти розгалужені. Так, сільське населення стрімко зменшується, але ж вулиці від того компактнішими не стають, на деяких, протяжних, по кілька жилих хат. Надія заходила в кожну. Як сонечка, виглядали її пенсіонери, адже саме вони, в основному, й залишилися, як би боляче це не звучало, у безперспективних селах. І пенсію принесе, й продукти, й бандероль доставить, і грошовий переказ, ще раніше, допоки цю послугу в поштовиків не забрали, покази лічильника зніме, заплатить за світло й квитанцію принесе. Кожному добре слово скаже. Продукти першої необхідності у неї купували. Щоднини курсувала своїм велосипедом, взимку чоловік її автомобілем возив, смерком лячно людські пенсії розносити. Коли ж розпочалася передплата на 2022 рік, Надія Іллівна інформувала кожного, що вже не вона розноситиме пошту, а будуть пересувні поштові відділення. Утім запевняла, що будуть нові поштові працівники вступати у кожну хату, забезпечуючи необхідними послугами. Тож усі у неї ще, звикли ж бо, улюблені видання й передплатили.
– І ось почалося, – скрушно зітхає Руслана Новошицька. – З 1 грудня стартувала у нас робота мобільного відділення Нового Формату. Ми обоє працюємо не в рідному селі: я вчителем у Білогородській школі, чоловік механіком в одному з агроформувань краю. Тож прийти у середу в часи, коли в Підлісці приїздить автомобіль пересувного відділення, просто фізично не маємо змоги. Коли два тижні ми не отримали жодного передплаченого екземпляра, почали з’ясовувати, як бути. В Ізяславі на пошті сказали, що нас уже обслуговує Теофіполь…Чоловік написав звернення до Контакт-центру Укрпошти: «Шановні представники Укрпошти. Я стикнувся з такою проблемою, що після ваших реформ мені не доставляється періодика (газети). Моя дружина, Новошицька Руслана Андріївна, виписала періодику на 2021 рік, а також на 2022 рік. У зв’язку з реформою її доставляють у село щотижня у середу, а оскільки ми перебуваємо на роботах за межами села, то не можемо її одержати самостійно і довіреної особи не маємо, тому прошу надати змістовну відповідь, інакше будемо змушені анулювати передплату на 2022 рік». Відповідь, щоправда, не забарилася: «Вітаємо, шановний клієнте! Село Підлісці Шепетівського (колишнього Ізяславського) району Хмельницької області обслуговує мобільне відділення ПВПЗ 39 Нового Формату, яке приїздить у населений пункт в середу 09:35 – 11:35. Для кожного населеного пункту розроблені графіки роботи пошти відповідно до потреб клієнтів, на нього вплинула кількість населення і завантаженість відділення. Тому періодику не можуть доставляти в інші дні, але якщо у вас встановлена поштова скринька, поштар має залишати газету в ній».
Та якби ж та поштова скринька допомогла! – констатує вчителька. – Вони не їздять по хатах! Та ті працівники пересувних відділень – самі заручники ситуації, реформи десь вгорі розробленої. Чи вони знають людей, чи адреси? Чи встигнуть вони фізично за визначені дві години побувати, як обіцялося, у кожній хаті? За розповідями односельців (ми ж бо на роботі), знаю, що приїздили вони кілька разів. Стояли біля магазину. На запитання, чому ж не їдуть по хатах, відповіли: Ми вам не експрес-доставка». Щоправда, до однієї домівки таки вступили: матір прийшла за синовою пенсією, той інвалід-візочник, сказали, що неньці віддати не мають права. Газети не підписані (наша Надія кожну підписувала): хто яку назвав, тому таку дали, кому не вистачило – залишився при своїх інтересах. Якось два тижні підряд їх взагалі не було. Одного разу приїхав водій сам, без оператора (всі ми люди, може, захворіла), дістав ящик з газетами: «Беріть, хто що передплатив». Хто взяв, а хто пішов, як у байці, не солоно сьорбнувши.
А перед самим Новим роком приїхала я зі школи, дивлюся, у магазині дуже людно. «Ми пошту чекали, – розповіли односельці, – намерзлися тільки». Щось не приїхали вони тоді, залишилися люди без пенсій у саме новоріччя.
У нас, як і, переконана, у кожному селі, багато стареньких, обтяжених хворобою людей, не кожному під силу щосереди дійти до магазину за поштою. Он мамина однокласниця. Вона хоч і близько живе, проте пересувається з допомогою двох палиць… Та й пенсію переводити на карточки таки не хочеться людям, і шахраїв, які з тих карточок примудряються гроші красти, побоюються. Що стосується газет. Ті, що ми передплачуємо, виходять у четвер. Доставка у нас в середу. Свіжа преса, скажу вам. Нащо нам вже ті новини, тижневої давнини. Та в нас, у кращому випадку (якщо повезе), взагалі місячної. Після Нового року забрала ненька (вона навпроти магазину живе) три номери «Зорі Надгориння», трьох торішніх екземплярів «Експресу» не вистачило, цьогорічний дали. «Доброго господаря» за нової реформи ще в очі не бачили. Не знають люди, чи деякі з газет взагалі не виходили, чи до нас не доїхали, чи то пошту звинувачувати, чи редакції. Чи ж для того передплачували улюблену періодику, за доставку якої пошта бере чималі гроші.
Що ж це відбувається? Ті села й так стрімко вимирають! Садочка у нас давно немає, початкову школу закрили. Пошту забрали. Залишилися ФАП і магазин. Чи надовго? Що на меті у тих, хто впроваджує ці реформи?
Нещодавно знайомий сказав, що альтернативою газетам може бути Інтернет. Та ні! Не може! Людям хочеться читати! Люди повинні читати! Це не захмарна забаганка, – переконана Руслана Новошицька. – Я вже «Подільські вісті» передплатила на Білогородку: там шкільний бібліотекар, забираючи шкільну періодику, візьме мою газету. Але чи треба нас, людей, прирікати, так шукати виходи з ситуацій? Чи, може, нас таки почують і повернуть нам листоношу».
Дуже хочеться, аби реформи направду покращували якість життя.