Зображення ілюстративне.
Громадяни з різних куточків області продовжують писати і телефонувати до редакції «Подільських вістей» із наріканнями на неякісну доставку їм періодики та пенсій. Чому ж їхній голос так вперто не чують, чому їхні інтереси не враховують? Як можна зрозуміти те, що людям, котрі вже давно розміняли дев’ятий десяток і самостійно не можуть дістатися до пересувного відділення, як-от наша читачка Тетяна Василівна Наумець — інвалід ІІ групи, доводиться просити сусідів допомоги.
Вона розповіла, що проживає разом із сином, який теж має ІІ групу інвалідності, у селі Нова Синявка, що на Старосинявщині. Тетяна Василівна сама працювала начальником відділення поштового зв’язку протягом восьми років, але через хворобу сина змушена була залишити роботу.
Півтора року тому відійшов у засвіти чоловік Федір Григорович, який працював ветлікарем, був заступником голови колгоспу. Тож тепер разом із 63-річним сином проживають разом, намагаються дати всьому раду.
Вона розповіла, що село в них велике — є середня школа, бібліотека, працює сімейний лікар, навіть аптека є, будинок пристарілих, а от пошти — нема.
Раніше було зручно, каже пані Тетяна, працювало стаціонарне поштове відділення, надавалися в ньому всі види послуг, працювали листоноші. Проте кілька місяців тому його закрили. І запустили пошту на колесах, яка паркується щоп’ятниці біля зачиненого старого відділення. Тож люди змушені не одну годину вистоювати біля неї, щоб дочекатися своєї черги. Та як це зробити, особливо стареньким, як ноги підкошуються. Літні люди, спершись на палиці, мають, вмліваючи, стояти по дві години біля пересувних відділень.
Жінка розповіла, що її син працює в школі директором і викладає. І хоч вже мав іти на пенсію, бо й за станом здоров’я продовжувати педагогічну діяльність не міг, та через брак кваліфікованих кадрів колеги попросили залишитися. Тому Сергій Федорович, якого не так давно прооперували — міняли тазостегновий суглоб, не зміг відмовити їм — і спершу на милицях, а потім із палицею йшов до учнів. Але чоловікові і досі важко ходити. Як пояснює пані Тетяна, через роботу в школі і фізичний стан сина, він не може по дві години вистоювати в черзі біля пересувного поштового відділення. Навіть був випадок, коли він все ж потихеньку пішов за періодикою і пенсією, та на сходах впав. Тому вона знайшла єдиний вихід — просить односельців, щоб замість неї пішли до пересувного відділення.
Виходить, якщо така ситуація із пенсією, то що вже казати про газети. А їх, як розповіла наша багаторічна читачка ще з часів «Радянського Поділля», часом доставляють разом по 3-4 номери.
Ось така історія з пересувною поштою нині в селах, жителі яких, обриваючи телефони, просять їх почути. Як же боляче й принизливо літній людині, яка в минулому працювала на пошті, відчувати безвихідь і непотрібність...
Люди мають відчувати себе людьми.
Gismeteo 
