Побувати у зоні антитерористичної операції хотіла давно. Бо коли спілкуєшся з родичами та знайомими з окупованих територій, завжди програєш у питанні: «А ти там була, що розказуєш мені?» Тож коли представники обласної організації політичної партії «Солідарність» — Блок Петра Порошенка» — запропонували взяти участь у доставці гуманітарного вантажу нашим військовим на схід, охоче погодилася.
Два тижні члени партійних осередків області збирали різні продукти: овочі, крупи, консервацію, сало, мед, печиво... До благородної справи долучилися представники влади та виробники Хмельниччини. Загалом везли на Донеччину та Луганщину більше дванадцяти тонн вантажу. А ще — дитячі малюнки, сувеніри і обереги захисникам, пресу. Фуру з причіпом супроводжували прес-секретар партійної організації Олександр Попов, голова Городоцької райдержадміністрації Віталій Кропивницький, оператор обласного телебачення Михайло Габрух, журналіст обласної газети «Подільські вісті» та журналісти Харківського обласного телебачення Микола Шлапак і Євген Утятников, які приєдналися до нас у Харкові.
Черешні від харків’янки
Дорогу з Хмельницького обрали через Житомир, Київ, Полтаву та Харків. Це, кажуть, єдиний шлях з найменшою кількістю ямів. Треба сказати, дорога справді пристойна. А від Полтави до Харкова її взагалі будують, розширюють, ремонтують…
Через технічні несправності нам довелося на півгодини зупинитися у Харкові. На зупинці стояли місцеві. Одна жінка, почувши, що ми їдемо на схід до наших бійців, купила пакет черешень і передала нам. А таксисти привезли більше двох десятків літрів солярки по 18 гривень за літр…
У тилу
Про наближення до зони бойових дій сповістив блок пост за Ізюмом. Дорогою все частіше зустрічалася військова техніка. Невдовзі прибули до першої військової частини. Ні про місце розташування, ні про кількість бійців мови зі зрозумілих причин вести не будемо. Навіть розмовляти по телефону тут потрібно з надзвичайною обережністю. Без цифр, назв, імен тощо.
Командир 27 бригади, що тут дислокується, та солдати щиро дякували за продукти. Хоча, кажуть, армійське забезпечення нині непогане, все ж, домашні смаколики та зустріч із земляками — надзвичайно приємна подія серед армійських буднів. Стішилися і новинам з області — патріотичним збіркам, які передали з обласної ради, газетам «Подільські вісті», іншій літературі. Хоча нині у тилу солдати займаються побутовими справами, все частіше доводиться виконувати певні завдання командування на передовій. «Ходити на роботу», як тут кажуть.
Користуючись можливістю, хмельничани передавали привіти рідним, розповідали журналістам про службу. А ще — почастували смачним солдатським борщем.
Настрої — наполовину
До Артемівська шлях пролягав поблизу Слов’янська. Саме тут побачили перші руйнівні сліди війни. Розбомблений місток об’їжджати доводиться понтоном. А понівечені будинки не поспішають відновлювати. Цей наочний подих війни і трагедії України сам по собі перервав бесіду у машині, змусив задуматися, щось переоцінити. Страху як такого не відчувалося, проте біль від побаченого вже не покидав.
В Артемівську завітали до одного з підрозділів 8 бригади. Командир загону, підполковник Ігор Ковбасюк, який родом з Ізяслава, на сході вже більше року. Про забезпечення каже, що доволі пристойне. Що стосується харчів. А от техніки не вистачає. Тим більше сучасної. У їхньому розпорядженні три ЗІЛи, Урал від ЗСУ, а волонтери з Хмельниччини і Донецька пригнали кілька позашляховиків. Благодійники навідуються сюди з допомогою по кілька разів на місяць. Причому з різних регіонів України.
Поки розвантажували фуру, командир кілька слів сказав і про настрої населення.
— П’ятдесят на п’ятдесят. Є багато таких, які налаштовані проти нас. Був випадок, коли за паркан частини кинули гранату. Тоді чудом ніхто не загинув…
Але дух свідомих і непохитних патріотів надто сколихують прості, дуже щирі дитячі малюнки-привіти. Ці яскраві аркуші паперу, розписані дитячими руками, змушують стискатися серця найсуворіших чоловіків. Малюнки справді тремтять у руках бійців.
Надзвичайно необхідний і дуже дефіцитний товар — воду — ми привезли для наших земляків, які будують третю лінію оборони на Донеччині. Спрага — ось що найбільше докучає чоловікам. У степу, куди їх вивозять зранку до вечора працювати, зрозуміло, джерел немає. А води в криниці у населеному пункті, де дислокуються, на всіх не вистачає. На день кожен з них випиває близько трьох літрів. Купувати по 80 копійок за літр теж дороге задоволення, якщо врахувати, що всіх будівельників майже 200 чоловік…
Городоччанин Анатолій Ференс, який керує будівництвом, розповів, що укріп-лення облаштовані на 90 відсотків. Залишилися лише оздоблювальні роботи. Каже, що завершити мали раніше, проте доволі часто виникали ситуації, коли певні роботи доводилося удосконалювати в процесі будівництва. Адже ми давно не воювали, а обов’язково потрібно врахувати всі нюанси і вимоги захисту від сучасної зброї. Також будівельники щиро дякували за потужну допомогу голові Хмельницької обласної держ-адміністрації Михайлу Загородному, котрий не раз вже навідувався сюди.
Гуманітарку передали і бійцям 72-ї бригади, яка дислокується у Волновасі. А начальник тилу 30-ї бригади, шепетівчанин з позивним «Печера», крім іншого, повіз землякам дитячі малюнки-вітання.
Що ж просять сьогодні військові (якщо можна вжити це слово)? Їм дуже потрібні миючі засобі, вода, запчастини, одяг. До прикладу, костюми для механіків-водіїв. А ще зазначають, бажано французькі, з багатьма кишенями…
Побажавши на прощання, як завжди, якнайшвидшої перемоги і миру, рушаємо далі. На Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Новоайдар, щоб нарешті привезти необхідне на саму передову — у Кримське та Трьохізбенку.
(Далі буде).
Gismeteo 
