21 серпня цього року селу Дубище Красилівського району виповнилося 520 років з часу найдавнішої писемної згадки.

Ці слова належать українцеві Юрію Покосу, більш відомому під прізвищем Будяк. І сказані вони були про англо-бурську війну 1899-1902 років, добровільним активним учасником якої він був.

— І що воно таке і де взялося? — запитує старенька бабуся, легенько торкаючи ясеновою палицею густо опушеного стовбура з чотирма яскраво-жовтими квітами, які виросли біля дороги в Олешині, що у Хмельницькому районі. – 85 літ жию на світі, а нікди такої квітки не бачила. От би у квітнику її розвести, хай око радує… Та де вже — не годна й зігнутися, а не те що…

Сто двадцять років прожила на білому світі красилівчанка Пріська Каплунка. І ще б топтала ряст, якби не людське невігластво і жорстокість.

Водоносні шари на території Кам’янець-Подільської фортеці та міста були важкодоступними. Для потреб міських жителів і залоги у фортеці в різний час було влаштовано два колодязі. Перший у Новій Східній башті, а другий – у башті Водяній (див. Іл. 1).

Про покарання кріпаків поміщиками можна багато прочитати в художній літературі. Але виявляється сам поміщик був обмежений у виді і тривалості покарання, у відповідності зі Зведенням Законів.

Єдина пам’ятка дерев’яної архітектури Кам’янця-Подільського — Хрестовоздвиженська церква — розташована в каньйоні, попід замком у давньому передмісті з незвичною назвою Карвасари. Свого часу місто було на перехресті торгових шляхів, які вели з Європи на Схід, з Московії на Балкани. Назва «Карвасари» походить із тюркської «караван-сарай» — місце, де зупинялися каравани купців, які йшли до міста. Сплативши мито, торговці прошкували попід скелею каньйону, щоб через Руську браму піднятися у верхнє місто.

У своєму бажанні принизити українців нинішні вороги, обзиваючи нас украми, не могли передбачити, що так вони несподівано відновлюють історичну справедливість, замовчувану імперськими істориками протягом багатьох століть.