Від села Степанівка залишилася тільки назва на мапі: його вибили і випалили російські «Гради». Щоб ви мали хоча б приблизне уявлення про картину обстрілу, поясню: «Град» — це система залпового вогню, яка не залишає шансів на виживання. Снаряди, із шістьма кілограмами вибухівки кожен, летять удвічі швидше звуку. При масовому обстрілі 18 бойових машин за 20 секунд випускають 720 снарядів, уражаючи територію в шаховому порядку. Після вибухів залишаються вирви зо три метри вглиб. І під цю сталеву зливу потрапили бійці 95-ї аеромобільної бригади. Як вони мені потім розповідали, у кращому випадку звідти можна було винести хіба що душу. Отож, не дивно,  що в багатьох згоріли всі речі, а сама картина обстрілу, мабуть, залишиться у пам’яті на все життя.
До чого це я веду? Просто, хлопці, котрі вижили у тому  жахітті, повернувшись додому, сподівалися, що чиновники з розумінням поставляться до їхніх проблем, підуть назустріч і посприяють з відновленням втрачених та оформленням інших необхідних документів. Та де там! На повірку, Степанівка була лише входом у дантове пекло. Справжні кола пекла вони почали нарізати у мирному житті.
І це лише один епізод із сотень. До речі, автор цих рядків на власній шкірі відчула всі принади оббивання порогів.  Тому, для полегшення долі таких же «ходаків-прохачів», звернулася до юриста-практика, котра  безкоштовно надає допомогу учасникам АТО, Таїсії АНТОНОВОЇ. Врешті-решт, ця жінка ледь не за руку водить воїнів, солдатських вдів та сиріт бюрократичними лабіринтами.

— Внесіть ясність із довідками учасника АТО і учасника бойових дій. У чому різниця?
— За суттю це одне й теж, а за фактом — різне. Учаснику АТО надається статус учасника бойових дій за рішенням відповідних комісій. Документи надсилаються командирами військових частин у місячний термін після завершення військовослужбовцем виконання своїх завдань у зоні АТО. Якщо відповідні особи не подали документи, учасник АТО може самостійно звернутися до комісій. Адреси комісій можна дізнатися за телефоном: (044) 281-08-54. Пакет документів доволі простий. Проблеми виникають через некомпетентність та байдужість відповідальних осіб військових частин. Є, щоправда, і приємні винятки: командири восьмого окремого полку спеціального призначення, що дислокується у Хмельницькому, контролюють подання документів, однак, натикаються на бюрократію у міністерстві оборони. Траплялися випадки, коли документи сотнями губилися під час перекидання з однієї комісії в іншу, або поверталися до частини з дріб’язковими вимогами, до прикладу, не вказана стать чи не дотримані поля (відступи) на аркушах. Після втручання громадськості, ситуація за останні два місяці покращилася. Бійці гордо показують свої посвідчення, цікавляться пільгами та їх оформленням.  
—  В який термін має бути надіслана відповідь із комісії?
— Рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається Міжвідомчою комісією в місячний термін, про що й надається інформація до військових частин та інших формувань, в яких проходили службу бійці. Посвідчення учасника та нагрудний знак видається в органах Міноборони, МВС, СБУ тощо. Звертатися за довідками можна у департамент кадрової політики  за телефоном (044) 271-36-58.
На практиці надання статусу учасника бойових дій викликає найбільше запитань — це проблема номер один.  Як на мене, то сьогодні реально статус отримали лише двадцять відсотків тих, хто брав участь у боях. Деякі вже демобілізувалися, а статусу й досі не мають.  
—  Таїсіє Іванівно,  чому ж одразу не видаються обидві довідки та витяги  наказів про перебування в зоні АТО?
—  Бояться підробок. Крім того, перебування у зоні АТО не надає автоматично статусу учасника бойових дій. Є багато бійців, котрі перебувають на сході, але їхні  підрозділи не беруть участі в активних бойових діях.
— Так то воно так, але мені розказували бійці, що вони брали участь у боях на Карачуні, а на папері тренувалися на Миколаївщині...
— Бійці повинні розуміти, що вони мають права, а держава — перед ними обов’язки. І ці права потрібно відстоювати. У своїй практиці зустрічалася з такими випадками: люди розповідали про жахливі корупційні речі, але коли просила написати скаргу, — відмовлялися.
— З цим зрозуміло, але допоки документи розглядатимуться комісіями, чи має учасник АТО право хоч на якусь матеріальну підтримку?
— Сесією Хмельницької міської ради прийнято рішення про стовідсоткове відшкодування квартирної плати та одноразову матеріальну допомогу. Учасники АТО мають право стати у чергу на пільгове житло та земельну ділянку. До речі, написати заяву можна на всі три види: під будівництво, садівництво і городництво та сільськогосподарське призначення. Крім того, діткам до трьох років, батьки яких перебувають у зоні АТО, надається право на позачергове отримання місця у дитячому садочку.
Однак щодо виділення ділянок є проблеми, які пов’язані з дерибаном земельних угідь довкола обласного центру. Це ж стосується і квартирного питання.
Щодо мешканців області, то ситуація там дещо інша: районні або селищні ради навіть зі скромним бюджетом можуть прийняти рішення про виділення грошової допомоги учасникам АТО або про компенсацію оплати (хоча б п’ятдесяти відсотків) комунальних платежів, придбанням вугілля чи дров. Все залежить від конкретних людей і їхнього бачення своїх обов’язків. До прикладу, я допомогла одному бійцеві зібрати пакет документів, і сесія селищної ради прийняла позитивне рішення. Кілька селищних та сільських рад зголосилися надавати безкоштовне харчування діткам учасників АТО. Трапляється,  прохачів матеріальної допомоги «відфутболюють» на кшталт «ми не зобов’язані», не приймають заяви. Я пояснюю, що, відповідно до закону про місцеве самоврядування, вони мають право звернутися в органи місцевого самоврядування із заявою, а секретар зобов’язана її прийняти і зареєструвати. Орган місцевого самоврядування, незалежно від наповненості бюджету, має цю заяву розглянути і офіційно повідомити своє рішення про виплату матеріальної допомоги чи надання компенсації.
Хмельницькою обласною радою та облдержадміністрацією прийнято «Обласну програму соціальної підтримки осіб, які брали участь в антитерористичній операції та членів їхніх сімей, які зареєстровані у Хмельницькій області».  Програма нараховує 28 різноманітних завдань та заходів. Деякі з них дуже суттєві та функціональні. До прикладу, виплату одноразової матеріальної допомоги від 1200 до 2000 гривень регламентує обласне управління соціального захисту населення і сумлінно виконує це завдання. Звернень надійшло понад тисячу і половина з них — оплачена. Проте деякі заходи недієві. Наприклад, літній відпочинок та оздоровлення дітей. Днями була в обласному управлінні освіти з родиною бійця вісімдесят першої бригади, котрий перебував у десятиденній відпустці. Доброволець, заступник командира батальйону, пройшов донецький аеропорт, захотів сина на літній відпочинок відправити. Нам освітяни пояснили: програма то є, а коштів на її виконання немає, бо депутати обласної ради відповідно не проголосували. Питання  у процесі вирішення. Ще один приклад. У програмі є пункт про лікування, зубо- та слухопротезування. Можу сказати, що бійці, котрим я рекомедувала звернутися до обласної стоматологічної поліклініки, лишилися задоволеними. Головний лікар особисто контролює процес. Проблема у тому, що мало хто з «атеошників» знає про таку безкоштовну можливість. Тобто, відсутня єдине вікно (і, на жаль не планується його створення) куди б боєць чи його рідні, могли звернутися за кваліфікованою консультацію, друкованими матеріалами про існуючі пільги та інші соціальні заходи. От люди і ходять від установи до установи, ображаються, що їх «ганяють» з одного кабінету в інший. Резонно виникає питання: за кого вони воювали на сході?
Хороші тенденції є, але їх мало і вони недосконалі.
— Щодо людського фактора. Чула, як  у маршрутному таксі водій зі словами «Розвелося вас тут!» попросив вийти «атеошника» з машини, бо той зіслався на право безоплатного проїзду у транспорті.
— У законі не передбачено, що приватна структура звільняється від обслуговування пільгової категорії населення.
Питання швидше не у законності, а в моральності нашого суспільства, відсутності співчуття. Він каже «розвелося вас тут», а при цьому живе звичним життя, заробляє гроші, спить у теплому ліжку і дозволяє собі байдуже ставиться до людей, які його ж спокій захищають.
На превеликий жаль, нас держава розділила. До прикладу, за яким принципом відбувається мобілізація? Як на мене, всі військовозобов’язані на рівних умовах мають йти захищати  свою батьківщину. А у нас в одній родині — по самі вінця, а в іншій — нічого. Ось і трапляються подібні людці…
— Хотілося сподіватися, що війна змінить свідомість  українців...
—  На жаль, людська свідомість змінюється дуже повільно. До мене часто звертаються поранені: то проблеми з документами, то з медичними установами. У нас деякі лікарі розглядають контузію, як нежить. Не краща ситуація у військових частинах. Там ставляться безвідповідально до оформлення, наприклад,  платіжних відомостей, довідок. Буває такого насплітають! Бійці не знають елементарного, що мають право на п’ятнадцятиденну відпустку. На жаль, батальйони та бригади не укомплектовані військовими юристами. Хоча серед призовників є чоловіки з вищою юридичною освітою і вони могли б працювати за фахом.
— Ви сказали, що особливо юридично уразливі сім’ї полеглих бійців. Що ви мали на увазі?
— До людей, котрі пережили таке важке горе, ставлення, м’яко кажучи, халатне і холодне. І фрази на кшталт «а я вашого сина туди посилала», чи «а чого він туди поїхав і що мені робити», звучать досить часто. Це говорять в лікарнях,
ВРАГСах, у службах соціального захисту населення та й в інших установах. Зокрема у Городоцькому пенсійному фонді працюють вкрай незадовільно. Одна мама загиблого зверталася туди чотири рази. Їй казали, що Київ не дає відповіді. Насправді, як виявилося згодом, необхідний документ туди навіть не надсилали. А довідку, яку видали у військовому комісаріаті, я, людина з двома вищими юридичними освітами, не могла розібрати. Іноді складається  враження, що наші службовці живуть в паралельному світі, де немає війни, вбитих, поранених і калік. По суті, функції держслужби на себе перебрали волонтери. Але вони не можуть тягнути все. Коли щоденно натикаєшся на систему глухих стін, то вигораєш, розчаровуєшся, зневірюєшся.
Та приходить новий день, зустрічаєшся з нашими воїнами, бачиш їхні просвітлені обличчя і знову впрягаєшся у цей віз...