Курси валют

Загалом, оцінюючи ситуацію, що склалася нині в  Україні, мені стає моторошно і боляче. Не за себе, а за те, до чого ми дійшли за 23 роки Незалежності, за те, що ми залишимо своїм дітям і онукам.
Чотирнадцять років я працюю фермером у Летичівському районі й усі роки мені постійно доводилося стикатися із владою. Як на мене, вона завжди страждала на недолугість.

І все ж, після подій листопада минулого року, в моїй душі знову зажевріла надія на краще. Спочатку я, як і більшість громадян, не міг повірити, що майданівцям вдасться подолати режим Януковича. Та після того, що сталося 18 лютого нинішнього року, зрозумів: народ йому не пробачить і переможе тирана.
Спостерігаючи за розвитком подій і беручи у них активну участь,  взявся аналізувати стан справ у нашому районі. Скажу відверто, у моїй душі знову поселилося недовір’я. Я був присутній на відкритій сесії райради 7 травня. Її перебіг мене неприємно вразив. З’ясувалося, що  «найголовнішими» проблемами на наших теренах є:
1. Лобіювання владою інтересів рейдерів, які захопили рибгосп в Ярославці.
2. Зняття з посади редактора районної газети.
Саме про друге питання хочу розповісти читачам більш детально. Радіо у нас фактично нема, окрім ОБС (одна баба сказала). Тому всю інформацію про те, що відбувається в районі, ми отримуємо з місцевої газети. Читачем «Летичівського вісника» я є  віддавна. Той форма, в якому він виходить, мене влаштовує. Писали в газеті про мене добрі слова і критикували. Було також, що і я друкувався на її шпальтах, порушуючи злободенні проблеми.
Та коли почув на віче біля РДА як новий голова ради Довгалюк Л. О. пообіцяв редактору, що звільнить її з посади, то відповів йому: «Якщо ви так вчините, то тут знову з’являться намети і шини». Бо й дійсно, скільки можна ставати на одні й ті ж граблі? Як тільки приходить нова влада, так відразу міняє редактора.
Ось і ця сесія розпочалася зі звіту редактора і члена комісії Войтович Л. О., яка проводила перевірку.
Зі звіту редактора я зрозумів, що клопотів на цій посаді вистачає. На  відповідальності й капітальний ремонт будівлі, і утримання тиражу на рівні 3,5 тисячф екземплярів, (за рейтингом газета входить до п’ятірки кращих на Хмельниччині), і використання коштів за цільовим призначенням. З’ясувалося, що з  відповідністю посаді у редактора все гаразд.
У доповіді члена комісії Войтович Л. О. про якісь серйозні порушення з боку редактора я теж не почув, лише кілька дріб’язкових  зауважень. То хіба це привід для звільнення?
Від колективу взяла слово коректор. Коли я запитав її на сесії, яке вона мала право займати відповідальне місце 37 років, не маючи для цього вищої філологічної освіти, то почув, що, мовляв, ця обставина, в даному випадку не має значення. За такою логікою  виходить так: їхати вмієш — шофер, різати вмієш — хірург, поїзда бачив — машиніст, у літаку пасажиром літав  —  значить пілот...
На захист редактора виступили депутати, а саме Гаврищук О. Л., свого часу він працював в Хмельницькій РДА. Отож Олег Леонідович справедливо зауважив, що Хмельницький район за кількістю населення набагато більший за Летичівський, але тираж тамтешньої районки теж у межах 3,5 тисячі примірників. То може саме цей показник і свідчить про роботу редактора.
З усього, що мовилося далі, я так зрозумів, що професіонали, які глибоко знають справу нинішній районній владі не потрібні. Посудіть самі: на посаду редактора районної газети запропонували Змієвського О., який має освіту механіка.
Голова районної ради Довгалюк Л. О., коли йшов у керівництво Летичівщини, постійно говорив про професіоналізм. То хіба таким чином він має бути на практиці?
Також на захист редактора газети стала  депутат Чекерда Г. П. Ця жінка усе своє життя поклала на розвиток району. Її авторитет та слова вплинули на депутатів, і вони вирішили «відкласти це питання до наступної сесії».
 Довгалюк Л. О. дорікав редактору, що на сторінках газети друкувалися матеріали про Кольгофера В. О. та Ядуху В. С. Останнього я не знаю особисто, бо з ним мої життєві шляхи не пересікалися.  А от з Кольгофером В. О. спілкувався. Не скажу, що був з ним у добрих стосунках, але результати його праці говорять самі за себе. Район він прийняв на дев’ятнадцятому місці в області за показниками, а вже станом на грудень 2012 р. вивів на третє місце. А за перше півріччя 2013 р. район взагалі став лідером серед інших районів. Коли Валерій Олександрович перейшов працювати у Хмельницький район, то майже за рік теж вивів його з дванадцятого на друге місце в області.
Також я знаю, що 15 лютого 2014 р. до тих жахливих подій, які сталися на столичному майдані, Кольгофер В. О. добровільно написав заяву на звільнення з посади, не бажаючи брати участь у злочинах проти власного народу.
Дуже промовистим, на мою думку, є той факт, що колишній голова районної ради Тимчак В. В., депутат районної ради, член Партії регіонів, який підписував контракт з редактором газети, а по закінченні терміну, в березні його пролонгував, підписавши вдруге, на сесії, голосував за звільнення. Як це зрозуміти і назвати?
Можливо, сьогодні потрібно більше уваги зосередити не на переслідуванні редактора, а на боротьбі з корупцією. Бо вже, починаючи з дитячого садочка,  діти чують, що треба  комусь дати  хабар. Потім про це чують і в школах. За таких реалій  росте і виховується нове покоління.  
У підсумку, маємо медицину, яка не лікує, а калічить, навчальні заклади, які приймають «дубів», а випускають «липу», міліціонерів, прокурорів та суддів, які живуть із мзди, роблять і представників влади, які  безбожно обкрадають державу і народ. Куди ми йдемо? Напевне, треба зупинитися і почати з головного. Хоча б заради тих людей, які за нас з вами поклали голови свої. Вічна слава героям!