Їх називають посередниками між Богом і людьми, які виконують Його волю. Це духовні істоти, створені самим Всевишнім, щоб, спустившись на грішну землю, вберегти нас. Янголи недоступні людському сприйняттю, адже не можуть набувати видимих образів, проте вони можуть на духовному рівні спілкуватися з людьми, бо інакше як можна пояснити чітке розуміння їхньої присутності в певній життєвій ситуації. І це не випадково, бо вони наділені особливими якостями — досконалістю і здатністю бачити більше, ніж доступно людям. Створіння, яких описують і зображають богослови й іконописці у людській подобі з крилами, виконують головне завдання — втручаються в перебіг подій для здійснення Божої волі.
...Коли новонароджену Оксанку вперше принесли додому, бабуся Надія, нахилившись до неї, щось промовила, перехрестилася та поклала біля голови крихітки маленьку іконку із зображенням янгола, який охороняє двох дітей на зламаному містку від негоди.
Минули роки, дівчина виросла, батьки давно вже розлучилися й з бабусею вона бачилася вкрай рідко, хоча яскраві спогади з дитинства гріли душу завжди. Теплий хліб з печі, борщ із квашеним буряком, вареники з полуницею... а головне — цілий океан безмежної бабусиної любові — ці часи назавжди залишилися в минулому, лише зрідка виринаючи в пам’яті.
Оксана якраз готувалася до сесії в університеті, квитки до столиці вже на столі, валіза зібрана. Однак саме перед виходом вона помітила, що загубила одну сережку, тож швиденько почала її шукати. Відкривши скриньку із прикрасами, вона побачила маленьку пожовклу іконку з янголом-охоронцем. Мама розповіла їй, що то подарунок бабусі при народженні, який вона сховала, аби не загубити... Вона ж тоді не знала, що іконка загубитися не може. Дівчина похапцем поклала її до кишені та поїхала.
Вранішня метушня, переповнена станція метро, і раптом вона чує, як хтось її гукає — хлопець простягає їй іконку, яка випала з кишені. Подякувавши, Оксана поклала її до гаманця. Коли дівчина розраховувалася в крамниці й задзвонив телефон, автоматично поклала решту в гаманець й, продовжуючи розмову, вийшла на вулицю. І тут, відчувши, що хтось смикнув її за пальто, побачила продавчиню, яка тримала в руках іконку. Тоді Оксана, завмерши, вперше на кілька хвилин зупинила погляд на ній і вирішила образок заламінувати, щоб зберегти таким чином. Відтоді перед кожною важливою подією в житті вона зверталася з молитвою до свого янгола, котрий завжди її чув.
Коли вона приїхала до бабусі на її 90-літній ювілей, то запитала стареньку про давній подарунок — маленьку іконку. Бабуся мовчки, розв’язавши згорточок із носової хустинки, показала їй таку саму іконку й промовила: «Молитвою до нього торкаюся тебе...»
Gismeteo 
