Іще змалечку, мабуть, кожен із нас чув від старших про прикмети й суворі заборони, пов’язані з кладовищем, яких за життя назбиралося чимало. Люди століттями змішували між собою язичницькі і християнські традиції, які, до речі, відрізняються між собою. Та й кожна місцевість (від містечка до невеличкого села) теж зберігає свої звичаї перебування у цих енергетично сильних і особливих місцях.
Найпоширенішою серед віруючих є прикмета, що не можна приходити на цвинтар увечері, особливо після заходу сонця. Вважається, що день — час живих, а ніч — час мертвих, а, прийшовши на кладовище в сутінках, можете потривожити покійного або навіть розгнівати його.
Щоб не розсердити покійного, не можна приходити до нього з порожніми руками. Бажано йти з відкритими долонями, нічого сильно не затискаючи в руках, щоб ненароком не «занести» свою удачу в світ мертвих.
Квіти, лампадки, цукерки, печиво та інші речі, які залишають на могилах у пам’ять про померлих, за повір’ям, належать небіжчику. Тому в жодному разі не можна забирати з собою нічого, а якщо щось упустили — не піднімайте. Буває так, що випадково з рук випала дорога річ, тоді можна забрати її і «відкупитися» — покласти на могилу кілька монет.
У багатьох регіонах України є давні традиції приносити померлим гостинці — до свят, річниць або просто за покликом серця. Це можуть бути різні види хліба, солодощі, навіть алкогольні напої або цигарки. Частенько можна побачити на могилах тарілочки чи склянки, котрі залишають рідні. Головне правило — приносити те, що за життя полюбляв покійний.
Також існує повір’я, що не можна ходити на могили взимку, а якщо вже так вийшло, то треба замести доріжку, яку залишили. Старші люди казали, що тоді ризикуєте «принести» з собою додому душу померлого. Вважається, що за слідами на снігу якась душа може вибратися за межі цвинтаря.
Згідно з народними прикметами, не можна занадто сильно голосити й ридати, бо тоді небіжчику стане шкода близької людини, і він захоче вберегти її від біди, забравши до себе.
Деякі люди роблять знімки на кладовищі, щоб зберегти пам’ятний момент зустрічі з родичами. Однак фотографувати живих людей на кладовищі не можна, інакше можна накликати на них хвороби і навіть смерть. І чужі могили знімати на камеру теж не варто. Як мінімум, це не зовсім етично, як максимум — ви турбуєте душу небіжчика, яка потім може капостити.
Йдучи з кладовища, в жодному разі не обертайся назад. В іншому випадку ви заберете душу небіжчика або іншу сутність, яка живе на цвинтарі, до себе додому. Ця заборона — найдавніша і одна з найбільш значущих.
Дехто думає, що краще ходити на кладовище в день смерті, оскільки саме цього дня людина народжується в іншому світі. А от ніяких християнських законів щодо цього — в нас немає. За судженням церкви, до покійних треба приходити в будь-які визначні дати — так і є. Прийти на кладовище в день народження покійного — можна і треба. Винятком є тільки одна ситуація — якщо відчуваєте від цього дискомфорт. У такому випадку краще перенести відвідини на інший день і прислухатися до себе.
Ще з діда-прадіда передавалися знання й вірування, пов’язані з нерозгаданим потойбічним світом — тим, куди, за нашими переконаннями, відлітає душа померлого. Проте місце останнього її спочинку треба обов’язково шанувати та дотримуватися певних правил. А вірити в них чи ні — справа кожного…
Gismeteo 
