Їх можна назвати родиною, яка міцно пустила коріння в селі, яка по-справжньому любить його і навіть у труднощах та випробуваннях сільського життя бачить свої переваги.
— Ну хтось же повинен залишатися в селі. Якщо всі, до прикладу, поселяться у міських «шпаківнях», то хто працюватиме на землі, на фермі, в саду? Все наше буття пов’язане з селом, хоча, можливо, не всі це усвідомлюють. Селом треба дорожити, його треба любити, як рідну матір, — каже Оксана Ковеня з Котелянки на Полонщині.
Вже 29 років разом із своїм чоловіком — Дмитром Олеговичем вони працюють на місцевій тваринницькій фермі.
— Тепер і не уявляю себе на іншій роботі. Різні ситуації трапляються, не завжди все складається, як того хочеш. Але є такий вислів: «Тягне, наче магнітом». То навіть така непроста робота, як у нас на фермі, тягне «магнітом».
У моїх батьків нас було семеро дітей, я — найстарша, — розповідає Оксана Василівна. — Коли настав час обирати професію, планувала вступати до педагогічного училища, але мама наполягала, щоб я йшла навчатися на зоотехніка. Мовляв, з цією професією буду давати собі раду, хоч як би життя склалося.
І не жалкую, що послухала її поради. Бо під час навчання познайомилася з Дмитром. Я родом із Житомирщини, він — із Хмельниччини. І після нашого одруження з часом переїхали до Котелянки. Відтоді, по суті, ми стали послідовниками традицій родини, яка прийняла мене дуже тепло.
І справді, з переїздом Оксани і Дмитра Ковенів до Котелянки зміцнилася династія тваринників. Бо ж Олег Дмитрович Ковеня — голова родини все своє трудове життя присвятив фермі, працював техніком штучного осіменіння тварин. Зоотехніком у місцевому господарстві почав працювати і його син Дмитро. Оксана ж на початку влаштувалася обліковцем, потім була дояркою, а з часом — зоотехніком із племінної справи.
— Потроху підіймалася «сходинками», набиралася досвіду. Не скажу, що було легко, але все залежить від самої людини. Я старалася тримати авторитет Ковенів і бути гідною цієї шанованої в селі родини.
Оксана Василівна розповідає про ще одну цікаву традицію сім’ї. Чоловіків у їхньому роду називають Олегом і Дмитром, так повелося здавна. Її свекор — Олег Дмитрович, чоловік — Дмитро Олегович, син — Олег, онук — Дмитро.
— Ми віримо, що в родоводі Ковенів ці імена відіграють свою роль. Тому нехай ця традиція ніколи не переривається., — каже вона. — Чоловікові батьки виховали троє дітей, і у нашій сім’ї їх також троє — Олег, Валентина, Вікторія. Добре, якби в них було не менше діток. Бо велика дружна родина — це опора в житті, з нею ніколи не залишишся одиноким і забутим.
Своєю сім’єю Оксана Василівна Ковеня вважає і колектив молочно-тваринницької ферми, якою керує багато років.
— На фермі утримується 500 голів великої рогатої худоби, і трудиться тут 20 місцевих жителів. Не раз ми говорили про те, як добре, що в Котелянці збереглася ферма — мають люди роботу, мають зарплату. Їм не потрібно залишати сім’ю, шукати заробітку деінде.
Ферма, поле тримають біля рідного порогу, і хто створює в селі робочі місця, заслуговує найвищої подяки. — Ми ж усім колективом стараємося працювати на совість. Недаремно упродовж трьох років продуктивність корів зросла на 30 відсотків, надоюємо по 23 літри молока від корови, а приріст великої рогатої худоби зріс на 18 відсотків. Цього року заготовили вдосталь кормів, щоб зимівля худоби була ситою. Трудимося і всі дуже чекаємо Перемоги.
І син, і зять сім’ї Ковенів у Збройних силах України. Кожен день пронизаний тривогою за рідних.
— Але переживаннями хлопцям на фронті не допоможеш. Тому і наш колектив ферми, і моя сім’я старається допомагати армії, чим можемо. Займається волонтерством у Львові, де зараз навчається в університеті, і наймолодша донька Вікторія. Вона ще й пише вірші, і серед них багато патріотичних. Останній, який прочитала мені по телефону, про те, що треба цінувати кожну мить, найрідніших людей і не скупитися на обійми, добрі слова, поцілунки для тих, кого любиш…
Gismeteo 
