Як хочеться Наталії Костюковій повернути мирний час, коли найрідніші жили дружно, весело та щасливо. І найголовніше — чоловік Олександр був поряд — завжди з ним разом і вдома, і на роботі. А нині вона із коханим лише подумки, бо він — військовий лікар за тисячу кілометрів рятує життя поранених захисників.
Понад двадцять років тому Олександр Костюков підкорив серце Наталі. Коли зустрілися, обоє були впевнені, що створять міцну сім’ю. І про все, що мріяли, стало реальністю. Адже життєвий шлях подружжя рясно встелений любов’ю, турботою, радощами, наповнений незабутніми миттєвостями та чудовими днями. Та й про Настю, доньку Наталії, Олександр дбав та піклувався, як про рідну.
Ще більше стало щастя у їхньому домі, коли народився син Платон. «Наше життя чоловік завжди наповнював цікавим та різноманітним дозвіллям, — зауважила моя співрозмовниця. — Завдяки йому ми побачили красу світу, бо часто мандрували».
Незабутні враження у Наталі залишалися від прогулянок на велосипеді, які після трудового дня допомагали позбутися втоми. Та й день при дні Олександр гартував силу і витривалість, займаючись бігом, плаванням, захоплювався гірськими лижами. А ще серйозно займався альпінізмом, ходив із друзями у гори, підкоряючи найвищі вершини світу.
Та й у професії, яку обрав, не тупцював на місці, і, не зупиняючись, упевнено рухався вперед. Улюбленій справі присвятив майже тридцять років, працюючи хірургом у спеціалізованій медико-санітарній частині міста Нетішина. Пацієнти відгукуються про Олександра Васильовича не лише як відповідального фахівця, а й про чуйного та милосердного лікаря. Постійно підвищував свій рівень знань та професійних навичок, і не дивно, що один із перших провів лапароскопічну операцію.
Одержимий обраною справою, не прагнув, аби його сини пішли медичною стежкою, а радів, що обрали собі заняття до душі. Старший Андрій навчався на юриста, а молодший Платон ще студент, мріє стати будівельником.
У квітні цього року капітан медичної служби Олександр Костюков був мобілізований до лав ЗСУ. Після короткотривалої підготовки в навчально-медичному центрі розпочав нелегку боротьбу за життя поранених воїнів у стабілізаційному пункті поблизу лінії фронту. Олександр Васильович, лікар вищої категорії, із колективом медичної роти надає хірургічну допомогу пораненим, і стабілізувавши їх, евакуйовують до шпиталю.
Ціна війни — надвисока. І бойові медики часто не мають права на відпочинок, бо навіть хвилини для знекровленого, непритомного воїна на вагу золота. Сильні духом, витривалі рятівники заслуговують найвищих нагород і слів вдячності та похвали. Якраз у вересні Володимир Зеленський, перебуваючи з робочою поїздкою на Донецькому та Запорізькому напрямках, вручив державні нагороди бойовим медикам. І Олександр Костюков отримав орден «За мужність» із рук президента. «Велика подяка за те, що зберегли життя багатьом. Дякую вам за захист наших військових. За те, що підіймаєте на ноги. Бережіть себе. Дякую за збережене життя всіх інших». — сказав Володимир Зеленський.
У короткій телефонній розмові Олександр Костюков і словом не обмовився про свої успіхи на медичному фронті. Однак залюбки розповідає, що йому вдалося стати володарем берета кольору морської хвилі. Зумів здолати п’ятикілометрову смугу перешкод, максимально наближених до реальних бойових дій.
У повному військовому спорядженні, зі зброєю у руках 53-річний капітан Олександр Костюков усі випробування — вогнем, багнюкою, у воді та на суходолі — подолав. Хоча й у команді морпіхів він виявився найстаршим, але зумів вибороти право одягати омріяний блакитно-зелений берет.
Не заперечує, що ритм його життя вкрай змінився, коли обрав надважливу місію порятунку поранених бійців. І працює на виснаження, на грані невимовного болю. Проте вважає, що воїнам на передовій у стократ важче. Черпає наснагу від своїх рідних, дружини та дітей, на віддалі відчуває їхню підтримку та тепло. Ота переможна сила любові родини допомагає Олександру Костюкову, військовому хірургу, справлятися із нелегкою місією та вистояти на своєму фронті.
Gismeteo 
