Ніякі ворожі ракети чи дрони не зітруть нашої української ідентичності, не зруйнують звичаї, традиції та ужиткове мистецтво, — упевнена Світлана Рула. В нелегкий час шепетівчанка завзято відроджує давні ремесла.

Ще у шкільні роки Світлана обрала психологію. Здобувши освіту в київському університеті, понад двадцять років допомагала людям справлятися із життєвими труднощами, долати кризові ситуації. Однак вона не зосереджується лише на своїй професії.
Спершу займалася рукоділлям. Підростали донечки і для них створювала автентичні костюми, в яких дівчатка на сцені дивували глядачів своїм дивовижним співом та артистичністю.
Невдовзі ще захопилася валянням вовни. Маючи хист до творчості, швидко опанувала цю стародавню техніку. Створювала унікальні та неповторні м’які й ніжні іграшки для дітей, модні та вишукані предмети одягу й аксесуари. «Якраз ще ввечері працювала над камізелькою з вовни, а вранці ошелешила страшна звістка — розпочалася повномасштабна війна, — пригадувала Світлана Рула. — Відтоді минуло чимало часу, але я так і не змогла оздобити її візерунками. Доймає страшенний смуток».
Та все ж вдалося жінці повернутися до творчого життя і разом із подругою Жанною Балагур створити етномайстерню «Кральова». А надихнула на такий важливий крок їхня співвітчизниця Оксана Олійник. «Захоплююся цією сильною і прекрасною жінкою. Вона, біженка, із початку повномасштабного вторгнення зуміла створити школу в Нідерландах для українських дітей. Вдячна за старт нашої майстерні, якраз завдяки їй усе і розпочалося».
А ще через фінансову підтримку Української феміністичної мережі з‘явилася можливість втілювати благодійні творчі проєкти, зцілювати мистецтвом українок, які постраждали від війни. Гончарство, плетіння, витинання, ткацтво стали складовими арттерапії для жінок, які опинилися на межі розпачу та невимовного болю.
Збулася і мрія Світлани Рули. Адже їй завжди кортіло доторкнутися до таємничого процесу найдавнішого ткацького ремесла, створюючи витвори українського мистецтва. Нині вона своїм умінням ділиться з усіма охочими. Та спершу, аби працювати за верстатом, освоювала ази мистецтва на Рівненщині в етнопарку «Ладомирія».
Іграшки ручної роботи з майстерні «Кральова» дарують радість та усмішку дітворі. Нещодавно кольорові та чарівні кози вирушили в одне з відділень дитячої спеціалізованої лікарні. Та ще й донатять для наших мужніх захисників. Скажімо, кізонька Маланка на благодійному аукціоні була продана за п’ять тисяч гривень.
Нині майстерню заполонили яскраві та милі пташечки — провісники весни і тепла. Ці дивовижні іграшкові пернаті додадуть дорослим життєвих сил, а дітям — чимало позитивних емоцій, а ще задонатять для українських військових.
У творчих задумах та починаннях майстриню підтримує чоловік Михайло. Окрім роботи за фахом, у нього є теж улюблене заняття — захопився вирощуванням мікрозелені. А доньки подружжя теж залюблені у прекрасне, що несе духовну насолоду.
— Наша молодша Наталя співає. А ми радіємо з того. Вона студентка Київської академії мистецтва імені Павла Чубинського, обрала народний вокал, — розповідає Світлана Рула. — Донька стала ученицею народної співачки Валентини Ковальської, живої легенди, колись учасниці тріо «Золоті ключі».
Старша, Анастасія, теж обрала творчу професію. Донька — акторка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. У Насті — шалений ритм життя через нескінченні репетиції, грає у п’єсах «Ідіот», «Коріолан», «Розбитий глечик», «Люкс для іноземців». Та це ще не увесь перелік вистав репертуару театру, в яких донька залучена. Тішимося, бо поряд з нашими дітьми ті, хто несе скарб української культури.
Анастасія Рула давно знайома глядачам завдяки багатьом кінофільмам. Мені запам’яталася юна та вродлива акторка у серіалах «З вовками жити», «Перші ластівки», хоча тоді не підозрювала, що вона зростала та навчалася у Шепетівці.
Як не пишатися такими доньками, талановитими й обдарованими, які залюблені у високе мистецтво — народну пісню, музику, театр і упевнено торують шлях у світ прекрасного.
Та у подружжя, як і в усіх батьків, нема спокою у душі, бо тривожаться за дітей, які живуть під обстрілами. Хоча й безжальна війна виснажує, однак не зуміла посіяти зневіри в той благословенний день, який поверне життя українців у звичне русло.