В рамках навчань "Північна фортеця" відбуваються тренування керівників області і районів, працівників держадміністрацій. "В нинішній час кожен мусить вміти захистити свою Батьківщину, бути підготовленим стати до лав українського війська - тим більше тут у нас, на кордоні з ворогом", - вважають перші особи Черніговської області, беручи безпосередню участь у навчаннях з територіальної оборони.

Негода вівторкового вечора, що вирувала частково в області, встигла натворити лиха. Спеку змінили рясні дощі і розряди блискавки. Фото та відео негоди щедро зарясніли у соцмеражах подолян. Але, окрім красивих пейзажів, сипонуло небо й клопотів.

Ровесники цього свята, звісно, уже далеко не діти, але і їм всього лише шістдесят вісім. Саме 1950 року у всьому світі почали відзначати День захисту дітей. Він —  як нагадування дорослим про те, що необхідно дотримуватися прав дітей на життя, свободу думки  й релігії, на освіту й відпочинок.  Як одвічна засторога від фізичного та психологічного насильства над нашими дітками, від використання дитячої праці. Він — як заклик до великої любові до дітей. Ніхто, крім нас, дорослих, не захистить їх і не зробить їхнє життя щасливим.
 У 1989 році ООН прийняла Конвенцію про права дитини, яку підписала 61 країна.  Це свято особливо приємне тим, що збігається з першим днем літа, традиційною порою канікул та відпочинку. І навіть одна щаслива посмішка малюка  варта того, аби  цей день зробити для дітей по-справжньому святковим, веселим, подарунковим. Особливо важливо це для діток-сиріт і позбавлених батьківського піклування. Повірте, маленькі сердечка відкриті навстіж для вашої уваги й любові, для вашої справжньої — нефальшивої  доброти.
 Однак, дуже важливо, аби наша увага не обмежилася просто бадьорим виступом з трибуни, переліком якихось позитивних діянь і скандуванням правильних гасел. Авжеж, можна вручити діткам подарунки, намалювати з ними сонце на асфальті — і забути про них на цілий рік, до наступного свята. І бути впевненим, що оті крейдяні промінці зігріватимуть їх увесь цей час.
 Декларацій замало. Потрібні постійні турбота й любов. Як від батьків, так і від держави.
 Що, власне, думають подоляни про це свято, ми й запитали окремих з них.

Про бійця АТО Олександра Дармороса не раз розповідала наша газета. Ще влітку 2016 року зустрілася з ним, коли він повернувся з Київського госпіталю в рідне селище Дунаївці. Нелегко йому було згадувати, як підірвався на протипіхотній міні під Авдіївкою — втратив ногу й осліп. Мужність та сила духу вражали, бо незрячий воїн не втратив надії знову бачити світ в усіх його барвах.