Про це впевнено говорять бійці третього артилерійського гаубичного дивізіону 44-ої артбригади, які утримують нині рубежі у секторі «Є» на Донбасі. З-поміж них і наш земляк Олександр Севастьянов. Ось що він повідомив під час телефонної розмови з нашим кореспондентом:
«Останнім часом наш підрозділ недарма зі злістю та ненавистю стало згадувати «денеерівське» та російське телебачення. А командир підполковник Віктор Юшко жартує, що став зіркою ворожого телебачення.
Сепаратисти звинувачують нас в обстрілах Донецька та Горлівки, під час яких гинуть мирні мешканці, зокрема і діти. Московські пропагандисти зробили з українських артилеристів чи не найстрашніших «карателів» серед підрозділів Збройних сил України і, ніде правди діти, нагнітають жахи в інформаційний простір досить переконливо і професійно.
До прикладу, дівчинка загинула в Горлівці начебто від наших гармат, осліп хлопчик... Це такі ж самі елементи інформаційної війни, як і «розіп’ятий» юнак у Слов’янську. Ми не стріляли ні по Донецьку, ні по Горлівці і не порушуємо мінських домовленостей. Але така активність російських журналістів є лише підтвердженням того, що ми перебуваємо на своєму місці.
Примітно, що у період активних бойових дій під Дебальцевим, там де «працювали» гаубиці 44-ої, ворогу не лише не вдалося просунутися ані на метр, він поніс значні втрати техніки та людей. Ще й досі військовослужбовці інших підрозділів, коли чують радіопозивний тернопільських артилеристів, говорять: «Хлопці, якби не ви…»
Крім того, у дивізіоні сьогодні немає кадрових військових, тут служать лише мобілізовані військовослужбовці. Щоправда, офіцери — уже з досвідом служби, хоч і призвані із запасу. За період війни ще донедавна люди з мирними професіями добре опанували гарматну справу, навчилися воювати. До речі, серед них кожен десятий — з Хмельниччини.
Підполковник Юшко десять років тому був звільнений з армії за скороченням штату, після цього займався бізнесом. Але, коли почалася мобілізація, він зрозумів, що його знання та досвід, тепер як ніколи потрібні. Тож довго не вагався, сам написав заяву у військкоматі. Взагалі у дивізіоні чимало добровольців, багато з них – учасники Майдану. Тож морального духу і патріотизму гармашам не позичати. Людям з такою суспільною активністю боляче дивитися на те, як ворог нахабно порушує перемир’я, але через мінські домовленості практично не отримує адекватну відповідь.
Наших хлопців «криють» щільним вогнем, у тому числі із заборонених видів зброї «САУшок», 120-міліметрових мінометів. Ми знаємо де є скупчення ворожої техніки та озброєння, але не маємо права відповідати прицільним вогнем. Людей гине не менше, ніж коли ми наступали, вели активні бойові дії. Попри те, що великокаліберні гармати відведені на відповідну відстань від лінії вогню згідно з мінськими домовленостями, розвернути їх на заданих позиціях гармаші спроможні протягом двох годин.
Війна, безумовно, є справою не з легких і воїни-артилеристи вже досить втомилися від неї. Від багатомісячного життя у бліндажах та наметах, від розлуки з близькими. Адже основна маса бійців у зоні АТО перебуває ще з кінця минулого року. Кажуть, ніким замінити. Бо робота артилерійських розрахунків — це не лише вміння наводити гармату на ціль за заданими координатами, зробити швидко і точно правильні обчислення з урахуванням метеоумов, а ще, після проведених пострілів негайно вивести техніку та озброєння з-під можливого удару противника. Всі ці навики напрацьовуються не за один день.
У дивізіоні добре пам’ятають цьогорічну «гарячу» дебальцевську зиму, коли бій міг тривати п’ятнадцять годин поспіль. І хлопці, стоячи під дощем, по коліна в розмоклій багнюці, не маючи часу навіть перезутися у сухе, ухиляючись від вогню противника, все подавали і подавали снаряди до гармат. До речі, один 152-міліметровий гаубичний снаряд важить 43 кілограми. Недарма ті артилеристи, які входять у розрахунки гармат, користуються під час стрільби штангіськими поясами.
Крім повсякденних труднощів війни, наших воїнів «дістають» і негаразди, пов’язані з недолугістю чи недбалістю тих, хто мав би належним чином забезпечувати перемогу української армії в тилу. Військовослужбовці змушені за власний кошт купувати формений одяг, адже в умовах війни він швидко зношується. Одного комплекту, отриманого під час мобілізації, недостатньо. Без волонтерських харчів меню солдата було б значно біднішим та менш різноманітним. Прикро, що за рік війни держава так і не спромоглася забезпечити підрозділи, які беруть участь в АТО, справною технікою в достатній кількості. А ще варто було б спростити деякі бюрократичні процедури та перепони щодо отримання статусу учасника бойових дій, виплати допомоги на відповідних компенсацій сім’ям загиблих та поранених воїнів.
Загалом, ті, хто на передовій, мали б ще більше наснаги боротися, якби чітко бачили, що країна впевнено йде шляхом оновлення та реформ, а не в черговий раз в’язне у корупційних схемах. Та, незважаючи ні на що, артилеристи залишаються сповненими віри та оптимізму».
Дійсно, у наших воїнів є головне — незламна стійкість духу та воля до перемоги.
Gismeteo 
