20 червня до Всесвітнього дня біженців у Хмельницькому відбувся захід під назвою «Надія вдалині від дому». Він став можливим завдяки співпраці Благодійного фонду «РОКАДА» з виконавчими партнерами Aгентства ООН у справах біженців в Україні. Відрадно, що важливу подію підтримав і Штаб допомоги вимушеним переселенцям Хмельницької міської ради. Бо не можна замовчувати цю проблему, а навпаки – привертати до неї якомога більше уваги. Як, наприклад, це робить не лише Aгентство ООН у справах біженців в Україні, а й Громадська організація «Крим-СОС», а також благодійні фонди: «SSS», «Право на захист» та «Medair».
Важливим на сьогодні є не лише висвітлення теми біженців у світі загалом і обговорення ситуації з перебуванням вимушено переміщених осіб у Хмельницькій області зокрема, а також сприяння інтеграційним процесам переміщених осіб, включно з іншими категоріями вразливого населення задля їхнього включення в суспільство як повноцінних членів громади.
Тож в середмісті Хмельницького, до Всесвітнього дня біженців розмістили 8 тематичних локацій, названих станціями, що символізують виклики, з якими доводиться стикатися людям, котрі покинули рідні домівки через війну.
За офіційними даними ООН, від початку повномасштабного російського вторгнення лише до країн Європи виїхало понад 5 мільйонів українців. В області проживає 83 тисячі вимушених переселенців, а у Хмельницькій міській територіальній громаді – понад 30 тисяч.
“Тоді я на пів року забула про рак, ніби його не існувало”.
Євгенія, переселенка з смт Миронівський.
У 2014 році, вперше попрощавшись зі своїм домом, Євгенія разом із дітьми переїжджає до Харкова. Вона працює на двох роботах, сплачує кредит за житло і будує плани на спокійне життя. Але одного дня їй помилково діагностують туберкульоз, а через рік вона дізнається, що в неї рак легень. “Донька довго плакала, коли почула це”, — каже Євгенія. Проте жінка вірила — це не кінець.
З часом вона подолала хворобу і виплатила кредит. Але за декілька днів перед повномасштабним вторгненням у Євгенії — рецидив. Через два тижні внаслідок обстрілу гине її бабуся. “Ці тижні були для мене ніби в тумані”, — зізнається Євгенія і додає: “Тоді я на пів року забула про рак, ніби його не існувало”. Жінці знову доводиться переїжджати з дітьми. Взявши з собою документи, продукти та сімейний фотоальбом, вони вирушили на Прикарпаття. Там Євгенії пощастило познайомитися з добрими людьми, які допомогли їй знайти будинок. “Хата була стара без ремонту. Ніхто не вірив, що ми тут залишимося”.
Незважаючи на всі труднощі, з якими Євгенії доводиться боротися, вона не здається: малює для благодійного аукціону за кордоном, працює в майстерні манікюру, облаштовує будинок, виховує дітей і підтримує стосунки з сусідами. Жінка також займається розведенням курей-бройлерів, навіть теплицю має. Коли про неї з’явився сюжет у місцевих ЗМІ, до родини Євгенії приїхав незнайомець і подарував їм сто курей.
Вона постійно молиться, щоб не втратити надію, адже точно знає — це ще не кінець.
Gismeteo 
