Буквально за день до тієї трагічної миті, Аркадій Сергійович зателефонував товаришеві Юрсинову Хайджанову. Як завжди, був небагатослівним. Сказав, що в нього на службі все гаразд, що ситуація більш-менш стабілізувалася, що скучає за рідними, особливо за сином Олексієм, друзями. Відтак запитав, як почувається їхня спільна знайома, одинока сусідка бабця Зіна, учасник війни, колишній в’язень німецьких концтаборів і над якою він узяв своєрідне шефство. Затим попросив не забувати стареньку, 9 травня подарувати їй від нього квіти, а він же постарається зателефонувати їй і теж привітати зі святом…
Не судилося. Не дожив до Дня Перемоги, поклав голову за Батьківщину за півтора місяця до свого 40-річчя. Волонтери привезли покалічене, обвуглене тіло Аркадія Чухнова в цинковій домовині в рідне місто над Смотричем, де він народився, де закінчив школу, професійно-технічне училище, де працював, де на нього чекали батько, 13-річний син, дружина. Сотні кам’янчан того ж дня, ставши навколішки, провели в останню путь свого земляка-учасника АТО, прощання з яким відбулося в гарнізонному Будинку офіцерів.
…Аркадія Чухнова призвали до Збройних сил України по мобілізації добровільно в лютому нинішнього року. Пройшов вишкіл на Рівненському навчальному полігоні, а вже в березні у складі 17-ї танкової бригади потрапив до зони бойових дій на сході країни. Був водієм-механіком БРДМ, висококласним фахівцем своєї справи, справжнім патріотом України, вірним товаришем. Під час виконання бойового завдання БРДМ підірвалася вибуховим пристроєм, закладеним бойовиками на Луганщині, поблизу села Попасне, де українські бійці охороняли крайній блокпост поблизу лінії розмежування вогню.
Поховали бійця-героя з усіма військовими почестями на Алеї Слави міського кладовища. І на свіжу могилу Аркадія Сергійовича, з-поміж інших, уже 9 травня лягли квіти і від його старенької підопічної бабці Зіни…
Gismeteo 
