Близько десятої години вечора 23 квітня охоронець орендованого ставка у Савичах Шепетівського району холоднокровно застрелив одним пострілом у груди рибалку. Вбивці — 56 років, його жертві — лиш 25. Це повідомлення з міліцейської хроніки блискавкою облетіло місцеву пресу і навіть всеукраїнські канали. То що ж ховається за скупими інформаційними рядками? За що ж віддав найдорожче, своє життя, житель села Траулин Андрій Галт?
Фатальний вечір
Біди ніщо не віщувало. Навіть завжди чутливе материнське серце цього разу мовчало. Напевно так розпорядився Господь, аби поберегла мати сили перед своїм найважчим випробовуванням.
Того дня Андрій дуже наробився. Увесь день займався городніми роботами, розвозив та розкидав гній на городі, ще й сусіду, як завжди, допоміг. Така вже в нього була вдача — із дитинства не міг без діла сидіти. Безвідмовний, допомагав усім і завжди. Зробивши гарну справу, любив із людьми погомоніти, від чого ставало якось добре на душі. Маленьке село — це велика родина. У своєму ж Траулині Андрій, хоч і мав роботу в райцентрі, та й у столиці вже встиг попрацювати, так і залишився «хлопчиком-помагаєм», як хтось ще маленьким назвав його.
Події того вечора, який розділив її життя надвоє, Галина Андріївна перебирає в думках як сумну молитву, десятки разів на день. О дев’ятнадцятій годині добряче натомлений та зголоднілий її син кинув у торбину шмат сала і дві варені картоплини, викопав за хатою нашвидкуруч кілька черв’яків і разом із товаришем поїхав мотоциклом до розлогого ставу, в сусідні Савичі. Сама ж разом із невісткою — Андрієвою дружиною — зайнялася дітьми: усіх потрібно було обійти помити, нагодувати. Онуків у Галини Андріївни четверо, двоє доньчиних і двоє синових. На жаль, не склалося в Андрія життя із першою дружиною, зате є п’ятилітній син, якого намагалися не обділити нічим, раз вже так сталося. Донечці Андрія від другого шлюбу щойно виповнилося лиш три місяці.
Своїх дітей жінка навчила завжди телефонувати і повідомляти де і з ким вони. Тож коли ж спохватилася, що вже десята, а син так і не прийшов, і не передзвонив, захвилювалася. Після того, як Андрій не відповів і на її дзвінки, материнська тривога стала наростати. Та вже за декілька хвилин телефон задзвонив, однак у слухавці вона несподівано почула голос свого однокласника, який працював водієм швидкої допомоги: «…Галю, я тут, у Савичах, треба щоб ти негайно сюди приїхала. Тут серйозне діло…».
Миттю знайшли в селі машину, коли ж під’їхали з чоловіком до дамби, побачили натовп людей, міліцію, швидку.
— А де ж Андрій?!! Одні чужі люди!
Мати кинулася шукати сина, прожогом заскочила в машину швидкої. Коли ж побачила його друга, Дмитра, який ридав схилившись на руки, усе зрозуміла…
«Такого доброго, такого милого мого синочка нелюд позбавив життя!!! Я не знаю, як взагалі моє серце витримало! Скільки вже можна плакати, кричати? Це вже ж його немає, це ж ми його тривожимо. День і ніч молюся Богу, щоб там йому хоч було добре, там, де немає цієї всієї звірини, що людьми зветься!» — виливає перед нами свій біль мати. Поряд із нами згорьований безсловесний батько Андрія, Володимир Анатолійович. Його очі і досі не просихають. Усі сидимо в їхній печальній хаті, за обіднім столом, на якому лише один предмет — портрет красивого усміхненого молодого хлопця. Навіть пішовши в небуття, він і досі випромінює світло.
На місці злочину
Біля розкішного ставу в Савичах — жодної душі. Краса ж цього місця просто заворожує. Тепер, коли воно осквернене молодою невинною кров’ю, а на кладовищі у Траулині ще не висохла свіжа могила, люди сюди — а ні ногою. Місцеві розповідають, що ще задовго до вбивства їм доводилося чути постійні погрози від завжди невдоволеного, понурого сторожа-рецидивіста. Ходив він берегом із рушницею та собакою, не раз проганяв дітей чи цілі сім’ї, яким хотілося навіть не порибалити, просто відпочити біля чудового плеса. Часто напідпитку Іван Олександрович Гіда, так звали «праву руку» орендаря, вихвалявся, що є директором над іншими охоронцями, нічого в житті вже не боїться, бо має два десятки літ стажу роботи в місцях не дуже віддалених. За розповідями людей тюремний строк чоловік відсиджував неодноразово: спочатку — за вбивство, потім — за зґвалтування неповнолітньої. Те, що був він неодноразово ув’язнений у відділі розслідування управління УМВСУ в Хмельницькій області підтвердили. Однак на скільки і за що — не повідомили.
За свідченням Дмитра, товариша вбитого, того вечора вони з Андрієм мирно відпочивали і кілька разів закинули вудочку навіть не у став, а в канаву, яка проходить за кілька метрів від водойми і де рибалити людям не заборонено. Коли ж побачили, як раптом почав світити їм ліхтарем в очі сторож Іван, здивувалися. Запросили чоловіка присісти до них, поспілкуватися. Той же за словами Дмитра був налаштований зовсім недружелюбно, окрім того, й цього разу був «під мухою». Тому вів себе зухвало та самовпевнено. При охоронцю був вівчар, в руках мисливська рушниця, ліхтар. Окрім того, озброївся ще й електрошокером. Між ним і Андрієм виникла словесна перепалка. Звиклий шукати справедливість у всьому Андрій раптом запитав, а чи має чоловік дозвіл на носіння зброї? Саме ці фатальні слова і випустили, за переконанням Дмитра, того страшного звіра, який, схоже, давно сидів у душі колишнього зека. Відповідь була короткою. З відстані кількох метрів цей горе-охоронець вистрілив Андрію в груди. Чорну діру на виліт, з якої фонтаном заструменіла кров, Дмитро закривав своїми руками, заходився робити штучне дихання, та було пізно. Його кращий друг, з яким були, мов рідні, уже не дихав.
Тим часом холоднокровний вбивця з місця свого злочину втік. Його, як загнаного звіря, піймали тієї ж ночі. Хоча рушницю так і не знайшли, він кинув її у став. Зрештою тікати йому було нікуди, якщо не міліціонери, то самі люди дістали б його і виволікли на світ, чи живим, чи мертвим. Місцева мешканка Марія Циндора каже: «Дали б його мені — роздерла своїми руками! У малесеньких дітей цей звір відібрав батька!».
Проводжати Андрія в останню путь люди зібралися двома селами. Тут змалку веселого, доброго та говіркого хлопця знали в кожному дворі. Відразу після того народний гнів виріс до таких меж, що люди, не відчуваючи землі під ногами, перевертали й трощили майно орендаря. Робили це в присутності журналістів місцевої та столичної преси.
Велетенський вагончик орендаря, який здавалося б і краном не зрушиш і який розлючений натовп перевернув, як пір’їнку, тепер уже стоїть на своєму місці. Зайти на берег до ставка можна тільки через шлагбаум. Тут же на пункті охорони прив’язаний вівчар. Ніби нічого й не сталося. Як тільки ми сюди наблизилися, один із чоловіків поквапом сів у човен і відплив. Інший говорив не-охоче, опускаючи очі. Про Івана Гіда сказав, мовляв, не працював той тут охоронцем. Просто кілька тижнів по добрій волі допомагав орендарю рубати дрова, розчищати дерева. Однак від жителів Савичів, у сільській крамниці ми почули зовсім інше. За словами продавчині Любові Яковлевої, які повністю підтвердили її покупці, Іван Олександрович сторожував на ставку щонайменше два роки. Усього ж постійних охоронців тут троє. Сельчани кажуть: не тільки Іван, а й один із його «колег» теж відсидів. Та чи працюють ці люди в орендаря офіційно за документами, чи сплачує він за них податки, це велике запитання. Як бачимо, Іван Гіда працював у тіні.
Той факт, що орендар їхнього ставка найняв до роботи кримінального злочинця, людей обурює. Звинувачуючи сторожа у вбивстві молодої людини, вони вимагають, аби суд покарав і того, хто дав йому зброю. Хто ж цей таємничий орендар, чиє ім’я ми не змогли довідатися ні в міліції, ні від наших колег журналістів? За словами матері вбитого, ставком опікується великий начальник, керівник одного із газових господарств у Шепетівці. Оскільки достеменно це ми не з’ясували, то прізвища його не називаємо. Сподіваємося, що це з’ясує міліція і прокуратура, а ми — повідомимо про це нашим читачам.
Аби наказати винних, місцеві жителі усім загалом збирають гроші батькам убитого на хорошого адвоката. Вони ж готові за свого сина іти до кінця.
«Коли цього вбивцю-душогуба вели попри мене, він навіть в очі мені не подивився, не покаявся, не попросив вибачення, йшов і сміявся …», — не може втамувати свій розпач Галина Андріївна.
Як прокоментував ситуацію старший слідчий слідчого управління УМВСУ в Хмельницькй області Олександр Михайлюк, на сьогодні слідство розглядає різні версії убивства, у тому числі й з метою самозахисту, на чому наполягає взятий під варту в слідчому ізоляторі Хмельницького Іван Гіда. Стосовно нього відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 «Умисне вбивство» Кримінального кодексу України, санкція якої передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком від 7 до 15 років. Згідно зі статтею йому належить і безкоштовний адвокат. Однак у Траулині місцевий люд нас запевнював у тому, що підсудний вже має дорогого приватного адвоката. При цьому сельчани обурюються: звідки ж міг взяти цей бідолаха такі гроші на захисника?
Про трагедію, яка сталася на ставу в Савичах, нагадує свіжий дерев’яний хрест і квіти. Кидається в око й те, що весь берег, засіяний молодими соснами, випалений до тла, обгорілі стовбури дерев, запах згарища наводить на сумні думи. Через два дні після похорону вогонь над берегом стояв такий, що видно було й жителям найближчих сіл.
Тепер уже вічно молодий Андрій Галт, якого не перестають у цих селах любити, похований поряд зі своїм дідом, який пройшов всю війну і був багато разів поранений.
Gismeteo 
