Минуло перших 500 днів повномасштабної війни росії проти України (а зовсім не три-чотири дні, як сподівалися у кремлі, та не два-три тижні, як це прогнозували деякі вітчизняні «експерти»). 500 днів героїзму і мужності, терпіння і віри у перемогу, масового волонтерства, втрат, болю і крові. А ще… безсоромної ницості та неймовірного за масштабами обкрадання і держави, і народу, безкарного привласнення гуманітарної допомоги. Саме напередодні цієї сумної дати, чи, як влучно висловився колишній командир роти батальйону «Айдар» Євген Дикий, — «500 лютого», Міністерство фінансів оприлюднило інформацію, що прострочена дебіторська заборгованість Міністерства оборони за період з 1 січня 2022 року по 1 травня 2023 року становить 36,3 мільярда гривень!!! Інформацію про такі значні обсяги заборгованості в Міноборони підтвердила й голова Державної аудиторської служби України.
За її повідомленням, унаслідок цих порушень було відкрито кримінальні провадження, про які, однак, ніхто нічого не чув і прізвища «видатних діячів», які у них фігурують, досі не озвучені. А за словами «прострочена дебіторська заборгованість» насправді ховається таке явище, коли замовник (Міноборони) сплатив кошти постачальнику, але обіцяного товару в обумовлені у договорі строки не отримав. Тобто, зброя, боєприпаси, амуніція і ще багато чого вкрай необхідного для успішного ведення бойових дій і завдання ворогу втрат і поразок, відбиття його наступу наші захисники як не мали, так і не мають.
І можна мільйон разів повторювати з телеекранів мантру про контрнаступ і перемогу, але з такими масштабними оборудками в тилу так ніколи її і не дочекатися. Хоча наші захисники навіть у таких складних умовах, штучно створених тими, хто мав би денно і нощно клопотатися потребами війська, за п’ять тижнів контрнаступу звільнили 253 квадратних кілометри території, що значно більше, ніж окупанти захопили за пів року свого зимового наступу.
А в авторів такої «антиперемоги» є конкретні імена й прізвища, адже, перефразовуючи закон збереження енергії, можна стверджувати, що й гроші не виникають з нічого і не зникають в нікуди, а не інакше як осідають на закордонних банківських рахунках конкретних людей, які мають безпосереднє відношення до української влади. А 36,3 мільярда гривень — це близько мільярда доларів, за які можна придбати 26 бойових літаків F16, або дві ескадрильї. Така повітряна сила могла б кардинально змінити ситуацію і над полем бою, і з ракетними обстрілами українських міст і сіл. І вже точно не було б таких трагедій, яка трапилася минулого тижня у Львові (загинули 10 людей, 42 — поранені, серед них — три дитини). Для порівняння, росія збільшила свої витрати на оборонку на 282 проценти! То при такому ставленні до й так обмеженого бюджету під час війни, скільки ще з’явиться прапорів на кладовищах міст і сіл? Скільки ще поранень і каліцтв отримають наші захисники з вини «антипереможців»? І скільки ще пів тисяч днів мине до перемоги?
Та чи й буде вона взагалі, коли в тилу нашим Збройним силам влада сама завдає таких болючих ударів? Бо якщо згадати ще й справи про ціни на «золоті яйця» і «молодильні яблучка», то неминуче виникають припущення, що всього розмаху і масштабів «тихої війни» в тилу, ми поки що просто не знаємо. Як й імен тих, хто її «успішно» веде, — ворожі це агенти у високих кабінетах чи звичайні злодії, які набивають собі кишені на всенародній біді? А що мають думати хлопці й дівчата на фронті, де на них постійно чигає смерть? І після цього хтось ще дивується й злиться, що країни НАТО дуже обережно підходять до питання членства України в альянсі, а президент США Байден в інтерв’ю телекомпанії CNN чітко заявив, що «Україна не готова до вступу в НАТО», маючи на увазі зовсім не ЗСУ чи народ?
У Вільнюсі, де у вівторок і середу відбувався саміт північноатлантичного блоку, литовці вивісили 33 тисячі наших державних прапорів, що символізувало їхню підтримку вступу і прагнення того, щоб наша країна стала 33 членом НАТО, побував і президент Володимир Зеленський, який виступив на багатотисячному мітингу в центрі литовської столиці, де був піднятий прапор, привезений з Бахмута.
Та всі очікування українців, 89 відсотків яких виступають за членство в альянсі, так і не справдилися, бо ж сподівалися на чіткі рішення про майбутній вступ, найкоротший шлях до нього та прозорий алгоритм входження до альянсу. У комюніке ж саміту йдеться: «Ми повністю підтримуємо право України самостійно визначатися із планами у сфері безпеки. Майбутнє України в НАТО. Ми підтверджуємо зобов’язання, взяті на саміті 2008 року в Бухаресті, що Україна стане членом НАТО, і сьогодні ми визнаємо, що шлях України до повної євроатлантичної інтеграції вийшов за рамки необхідності Плану дій щодо членства». Ото й усе, на що спромоглися натівці, полохливо озираючись на росію. І ніяких гарантій безпеки, і жодних дат прийняття до альянсу чи хоч би й року не вказано. Зате поставлені конкретні вимоги, які наша влада зобов’язана виконати. Так, річна національна програма замість ПДЧ це, звичайно, добре, а ось туманна умова «коли всі союзники будуть згодні і всі умови виконані» може розтягти процес на довгі роки, а то й десятиліття.
Хоча вступ України до НАТО вже став важливим для виживання не лише європейських країн його членів. Про це у своєму зверненні прямо заявила колишній президент Литви Даля Грибаускайте: «Якщо ми не зупинимо путіна в Україні, нам все одно доведеться вести війну, але в наших країнах». А поки що українці й далі самі мають відбиватися від російського агресора і дбати про свою безпеку. Хоча від допомоги і військової, і фінансової провідні країни світу не відмовилися, про що також ішлося на саміті.
Gismeteo 
