Є люди, вчинки котрих запам’ятовуються назавжди. І минулого тижня такою людиною стала українська фехтувальниця на шаблях, шестиразова чемпіонка світу і восьмиразова чемпіонка Європи Ольга Харлан. На чемпіонаті світу у Мілані, перемігши росіянку, яка виступала під нейтральним прапором («зелених чоловічків» у Криму 2014 року не нагадує?), відмовилася потиснути їй руку, як того вимагав регламент змагань.
Оля добре знала, що за це її можуть дискваліфікувати, але не могла вчинити інакше. Адже, за її словами, брат суперниці воює в Україні у складі окупаційних військ, які несуть смерть і руйнування. Вістря направленої на росіянку шаблі стало символом стійкості і ненависті до держави і народу агресора. Бо не особисто путін запускав і наводив на ціль ракети, які минулого тижня убили і поранили мешканців житлових багатоповерхівок у Кривому Розі. Не бункерний дід завдав руйнувань і страждань жителям Старокостянтинівщини. Не кремлівський стариган обстрілював з артилерії і ракетних систем житлові будинки Харкова, Херсона і її рідного Миколаєва. Це робили брати, батьки і родичі росіян, які живуть у росії чи роз’їхалися світом, але продовжують навіть звідти підтримувати свою державу і її кривавий режим. І те, що Олю дискваліфікували за її громадянську позицію, викликало шалену критику спортивних функціонерів не лише в Україні, а й загалом у світі, призвело до скасування цього правила, і тепер замість традиційного рукостискання буде дистанційне вітання, яке дозволить нашим спортсменам ігнорувати росіян. «Розчарована, але не жалію, — заявила Ольга Харлан. — Знаю, що українці підтримують мене, вони зі мною. Пишаюсь тим, що зробила, і повторила б це ще тисячу разів».
Звичайно, і по совісті, і по справедливості представники країни-агресорки не повинні брати участі у будь-яких міжнародних змаганнях, бо всі вони відповідальні тією чи іншою мірою за злочини, які вчиняють їхні вояки на нашій землі. Але, декларуючи гасло «спорт поза політикою», російська влада використовує його у своїх злочинних намірах по всьому світу. І цього не варто забувати.
А вчинок Ольги Харлан це взірець для всіх українців, як поводитися з росіянами. Як реагувати на їхні «пропозиції мирних переговорів». Як ставитися до цих сусідів і нині, і в майбутньому: стримано, холодно, недовірливо. А розмовляти, тримаючи шаблю напоготові. Тільки так можна зберегти Україну та її незалежність.
Але Ольга Харлан, сама того не бажаючи, «підсвітила» всю ганебність поведінки членів української делегації на переговорах із росіянами, які відбувалися навесні 2022 року в Білорусії та Туреччині. Тоді високопосадові представники української влади один поперед одного тиснули руки владцям країни-агресорки. Не спортсменам, а тим, на чиїх руках вже була кров жертв Ірпеня і Бучі, Гостомеля і Бородянки, Маріуполя й Ізюма, і ще сотень тисяч українців з окупованих територій, про трагічні долі яких ми поки що нічого не знаємо. Як не знаємо про страждання 700 тисяч українських дітей, насильно вивезених у росію. Про це минулого тижня заявила міжнародно визнана злочинниця Львова-Бєлова, що є уповноваженою при президентові рф з прав дитини. І цим нелюдам наші переговорники тиснули руки? Адже їм, на відміну від Олі, за прояв громадянської позиції не загрожувала ніяка дискваліфікація. Ось тільки вони самі себе дискваліфікували!
Як дискредитують себе чиновники, нардепи, судді, очільники військкоматів та поліцейські. Бо затримання начальника Одеського військкомату Євгена Борисова і обшуки у його Дніпропетровського колеги то, швидше, виняток, аніж прояв системної боротьби з корупцією. І ще не факт, що вони справді будуть покарані за свої діяння. А ще підозри в держзраді за час повномасштабної війни отримали чотири нардепи, 35 депутатів місцевих рад і 126 працівників поліції. Та у більшості випадків цим особам нічого не загрожує, бо вони встигли виїхати за межі України.
А «незвинувачені» поки що високопосадовці не відмовляють собі у задоволенні відпочити на дорогих закордонних курортах, де вартість проживання обчислюється десятками, якщо не сотнями тисяч вічнозелених. Тож складається враження, що за принципом «все для перемоги» живуть і діють тільки хлопці й дівчата із ЗСУ та ще волонтери зі своїми групами підтримки. Але й вони все частіше скаржаться, що збирати кошти для закупівлі всього вкрай необхідного для фронту, стає все важче і важче.
Дуже хочеться сподіватися, що у справі забезпечення наших захисників нарешті ключову роль таки відіграватиме держава. Принаймні, удари безпілотниками двічі за три дні по бізнес-центру «москва-сіті» у столиці рф, де розташовуються кілька міністерств, свідчать про те, що щось у цьому напрямку все-таки робиться. І робиться так якісно, що російська ППО нічого з цим удіяти не може. Хоча Україна офіційно й не заявила про свою причетність до цих ударів, тому можуть бути якісь несподівані варіанти.
А ось те, що блокада Чорного моря агресору не вдалася, підтвердили три торговельних судна (належать вони Ізраїлю, Греції і Туреччині), які зайшли в порт Ізмаїл для завантаження зерном. Можливо, команди російських військових кораблів не наважилися примусово зупинити та обшукати судна нейтральних країн, а тим більше обстріляти, бо в повітрі їх супроводжували військові літаки НАТО. А, можливо, й тому, що у відкритому морі на відстані 340 кілометрів від Севастополя українські надводні дрони атакували російські військові кораблі. А, можливо, тому, що оголошена агресором блокада — то черговий шантажний блеф бункерного діда. Та хай там що, але це перший випадок прориву оголошеної росією зернової блокади. Хоча, як і слід було очікувати, вчора рашисти знову вдарили по портовій інфраструктурі та елеваторах Одещини…
Gismeteo 
