Сьогодні, проходячи повз сучасний відреставрований Хмельницький академічний театр ляльок, який знаходиться на вулиці Проскурівській, 46, навряд чи здогадаєшся, що колись у цій будівлі проживала знана й заможна в Проскурові сім’я. На центральній вулиці міста стоїть надзвичайно ошатна й величава будівля, особливої помпезності якій додають колони й балкон на центральному фасаді. Основні архітектурні рішення за роки зазнали змін, і нині маємо можливість побачити на світлинах екстер’єри сучасного будинку та старого. Отож перенесемося назад, в минуле…
Маєток Маранца – саме так називають сучасний ляльковий театр – побудували в Проскурові в 1880-х роках. Це двоповерхова, цегляна, тинькована будівля витримана у класичному стилі. На головному фасаді домінує портик з чотирма колонами іонічного ордеру, який увінчаний масивним трикутним фронтоном з напівциркульним вікном по центру. Середні колони портика утримують балкон, оздоблений балюстрадою. Деталі декору і підкреслено фарбою. У ХХ столітті будинок кілька разів перебудовувався, поки не набув свого остаточного вигляду.
Колись цей будинок належав купцю 1-ї гільдії Хаїму Маранцу. До речі, через те, що родина Маранців була немалою, тодішні місцеві жителі, переплутавши, помилково вважали власником будинку Соломона Маранца.
Хаїм займався гуртовою торгівлею борошном, цукром і лісом, утримував найбільший у місті нафтогасовий склад, здавав в оренду численну нерухомість, володів 12 крамницями, що торгували різними товарами. Тому й купець мав одну з найкращих садиб у місті з двоповерховим маєтком в оточенні чудового саду. Він також був відомим серед юдейської громади Проскурова як меценат та набожна людина. На ділянці поруч зі своїм розкішним будинком, яка теж належала йому, наприкінці ХІХ століття на власний кошт купець заснував благодійну установу-притулок для євреїв, збудував невелику синагогу та розмістив дванадцять крамниць.
Фактично весь квартал поблизу належав купцю. Помер Хаїм Маранц у 1912 році, за заповітом притулок перейшов у власність міста, а маєток – синам Шльомі та Менаше, які на той час були успішними купцями та проживали в Одесі.
У кінці 1920-их, із приходом радянської влади будинок Маранца опинився в розпорядженні штабу окремої кавалерійської бригади
Г. Котовського, пізніше тут знаходилися різні радянські й військові установи. Недобру славу будинку з колонами принесли і 1930-ті. Спочатку тут до 1938 року знаходилося окружне відділення НКВС, а згодом, до 1941-го — особливий відділ НКВС 5-ї армійської кавалерійської групи. У жахливі роки сталінських репресій за фальсифікованими звинуваченнями у підвалах, які прилягали до будинку, були знищені тисячі безневинних людей. Останки жертв виявлені 1966 року під час будівництва ЦУМу.
Нове життя для колишнього будинку Маранца розпочалося у післявоєнні роки, коли тут розташувався Палац піонерів. До речі, саме після Другої світової війни маєток передали у його розпорядження. Тоді й розпочалася незначна перебудова. У 1949-1952 роках за проєктом відомого хмельницького архітектора Гната Чекірди була проведена реконструкція будівлі – переплановані внутрішні приміщення, влаштована глядацька зала на 300 місць тощо. Фасад прикрашений скульптурами. Були встановлені й скульптури дітей-піонерів, однак пізніше їх прибрали.
У 1989-му Палац піонерів переїхав у нове приміщення, а у колишньому купецькому будинку розмістився обласний театр ляльок, який був заснований у 1970 році. Нині заклад вважається одним з кращих в України й має почесне звання «академічного театру».
На сьогодні будівля академічного обласного театру ляльок є однією з найкращих старовинних споруд міста, що виконана у класичному стилі та репрезентує архітектурну забудову Проскурова кінця XIX – середини XX століття.
Нині це пам’ятка архітектури місцевого значення.