Місто живе, працює, відпочиває, допомагає і готується до можливого супротиву
Черговий вихідний в обласному центрі видався сонячним…
Зрозуміло, що поняття «вихідний» нині має якусь примарну ознаку, бо багато підприємств і закладів вимушені були припинити свою діяльність з початку війни.
Хтось виїхав за кордон, хтось на село, а хтось годинами стовбичить у довжелезних чергах аби здати кров, чи переступити поріг військкомату, або тягне на спині важкі торби-мішки-валізи з харчами, ковдрами, подушками та іншим крамом для потреб людей, які в двадцять першому столітті, в центрі Європи, залишили домівки через війну. Війну, якої начебто і не мало бути, бо вже всі звикли до політичних погроз з одного боку і до крайнього занепокоєння (навіть «занепокоєння» двічі, як подвійна кава) з іншого. Але народна мудрість свідчить, що скільки «цукор» або «кава» не кажи, в роті не стане солодше та й кава в пусту філіжанку не накапає… Втім, наші партнери нарешті ніби спромоглися на вагомі, дієві кроки щодо підтримки України, і це завдяки мужності та впертості наших бійців, які демонструють наочні приклади героїзму, як Тринадцять Апостолів Зміїного, які не віддали ні клаптика землі, а полягли в ній. І життя поклали не лише за землю, а за переконання, за віру, за любов - любов до України.
Завдяки таким жертвам в Хмельницькому працюють комунальники, кругом чисто, відкриті кав’ярні, магазини, гуляють діти з батьками на дитячих майданчиках… Місто живе і з тривогою чекає чергової ночі бо ще не кінчилось жахіття…