Знайомство з 67-річною Оленою Дем’янівною Данилюк – вдовою, багатодітною матір’ю п’ятьох уже дорослих дітей невипадково відбулося в кабінеті старости Скаржинецького старостинського округу Розсошанської сільської ради Лесі Леонідівни Гуменюк. Адже багаторічне питання про присвоєння жінці звання «Мати-героїня» з певних причин не було вирішене. Та пані Олена скромно й далі не наважувалася б заговорити про це, якби не небайдужість її знайомих і односельців, які добре знають про непросте життя цієї сім’ї. Що було – те було, як-то кажуть, тож жінка вирішила не ворушути минулого й давні якісь непорозуміння, через які вона не отримала те, що по праву належить їй від держави.
Староста Скаржинецького старостинського округу, до якого входять три села: Скаржинці, Лехнівка та Перегінка, Леся Гуменюк наголосила: «Зараз у старостаті активно працюємо над тим, щоб допомогти пані Олені отримати почесне звання «Мати-героїня», якого вона заслуговує, адже разом із чоловіком виховали гідними людьми п’ятьох дітей, дали їм освіту, важко працюючи». Також вона пригадала, що до того, як очолила старостат, багато років пропрацювала вчителем, тож знає про дітей не зі слів, бо майже всіх навчала, а у Василя навіть була класним керівником. Пані Леся розповіла, що діти завжди були ввічливими й чемними, дуже охайними. Батьки, за її словами, направду вкладали всю душу й серце у своїх дітей.
Та для Олени Дем’янівни зараз час веде свій відлік, адже три її сини – на війні, боронять країну від рашистської навали. Син Сергій (1988 року народження) призваний на фронт в квітні цього року; Василь, який на рік старший від нього, пройшов АТО, потім працював у Польщі, та, повернувшись на Батьківщину, вже 26 лютого, через два дні після початку повномасштабної війни, пішов воювати. А син Олександр (народився у 1984-му) отримав повістку 24 лютого 2022 року, і відтоді він також на війні. Все, що її тримає на цьому світі нині – маленькі повідомлення й короткі розмови з синами, яких вона із завмиранням серця щоденно чекає від них. Якби не підтримка четвертого наймолодшого сина Олега (1992 року народження), який проживає із нею, то справлятися самій було б вкрай важко. Донька Тетяна, найстарша з дітей (народилася у 1983-му), заміжня, проживає у Кам’янці-Подільському. Її чоловік теж проходить службу у військовій частині.
Отож зараз принципово важливо, мобілізувавши всі зусилля з боку місцевої влади, самої Олени Дем’янівни та її рідних, які допомагають, зробити все можливе, щоб вона отримала заслужене звання. Такий вияв підтримки цій матері, сини якої, ризикуючи життям, дають нам змогу жити й працювати, має стати в пріоритеті. Відрадно, що перші напрацювання в цьому напрямі вже є, проводяться консультації старостою з пані Оленою щодо збору всіх необхідних документів. На час нашого приїзду до Скаржинець, жінка вже частину з них привезла в сільську раду. Та попереду ще чимало клопотів, однак сподіваємося, що за підтримки місцевої влади, зокрема Лесі Леонідівни, результат вирішення багаторічного питання буде позитивним. І наступна публікація буде саме про це. Бо для наближення перемоги ця сім’я зробила надто великий внесок, тож пам’ятаймо про це!
А головне, нехай Всевишній почує молитви матері, щоб її сини-Герої повернулися живими додому, а вона їх почастує голубцями й холодцем, які вони так люблять.
(Далі буде).
Gismeteo 
