Курси валют

Не знаю, хто кого з сім’ї Солодких — батько сина чи син батька — власним прикладом повів за собою на війну, чи ж хтось із них просто не захотів відпускати туди іншого самим і таким чином пішов із ним…

Старше покоління пам’ятає надзвичайно душевний фільм «Батько солдата» про те, як літній грузин пішов на фронт, аби відшукати свого сина, який теж воював. І знайшов його під час штурму рейхстагу. І почув його голос здалеку. І разом з ним навіть заспівали грузинською. Але живим батько сина так і не побачив.
З Максимом та Іллею Солодкими, батьком і сином, зустрівся у понеділок ввечері, буквально за якусь годину до їхнього від’їзду у військові частини. Максим з дружиною Катериною та чотирма своїми дітьми, як вимушені переселенці, прибули на Дунаєвеччину торік навесні. У селі Рачинці, де їх поселили, їм відразу сподобалося. Після луганських степів, звідки вони родом, навколишня гориста місцевість нагадувала їм Карпати. Зараз вони так і кажуть про своє місце проживання — наші малі Карпати. Через наявність трьох неповнолітніх дітей Максим призову на службу не підлягав. Та й старшому сину Іллі було на той час лише 20…
Ще в перші місяці війни під рідним Сєверодонецьком вони як цивільні допомагали активно нашій армії в обороні. Тож хижого ворога сім’я Солодких бачила зблизька. Тоді у них сформувалося патріотичне бажання видворити цю нечисть з рідної землі, особисто взявши в тому участь. У листопаді це бажання трансформувалося у конкретний намір: батько з сином добровільно подалися на службу до війська, потрапивши до першої хвилі контрактників, найбільш вмотивованої частини війська. Через місяць перебування у навчальному підрозділі на початку січня Максим у складі зведеної роти — це такий підрозділ, який направляють у найгарячіші точки фронту, — потрапляє під Бахмут. У той час там точилися найбільш кровопролитні бої. Під час одного штурму, коли полягло дуже багато наших воїнів, Максим Солодкий отримав важку контузію. У лютому на ту ж ділянку фронту, що тоді дещо стабілізувалася, як штурмовик у складі десантно-штурмового підрозділу прибув його син Ілля. У квітні у ногу хлопцю, коли він біг витягувати з-під обстрілу пораненого побратима, розривною кулею влучив ворожий снайпер. Нога Іллі до цього часу недієздатна, він очікує на рішення лікарів про переведення його на службу до іншого роду військ.
Батько з сином багато розповідали про події на фронті: що бачили, що пережили. Висловлюють упевненість у нашій перемозі. Бо наші війська, образно кажучи, на їхню думку, воюють мізками, а не кількістю. «А мізки неможливо перемогти», — переконаний Максим. Зараз він служить інструктором на Яворівському полігоні у Львівській області, навчає новобранців майстерності володіння всіма видами бойової техніки.
Після завершення війни сім’я Солодких залишиться жити в Рачинцях. Це питання вирішене. Силами Дунаєвецької громади для цієї сім’ї відремонтовано в селі під житло колишній дитячий садок. У будинку є всі зручності, всі умови для комфортного проживання. Дружині Катерині, сину Кирилу, донькам Світлані та Поліні залишається дочекатися своїх чоловіка-батька та сина-брата з фронту з перемогою, щоб будувати нове щасливе життя на Поділлі.