Який то буде березень – дощовий чи сонячний? Теплий чи холодний? Аліна ловить себе на думці, що наче відривається від реальності, забуває про біду, яка перевернула все їхнє звичне й щасливе життя. Забуває і планує такі приємні для них події.
27 березня день народження її чоловіка Федора. А у їхній сім’ї день наро- дження кожного – і дітей, і дорослих – це обов’язково радість, любов, щастя. Може, і тому кожен із таких місяців, яке дарує в житті новий рік, стає особливим періодом очікування сімейного свята.
Ось і Аня минулого року незадовго до свого семиліття складала список гостей. І у старанно виведених літерах першим згадала ім’я тата Федора. Аліна ледь стримала сльози, коли донька показувала їй цей заповнений аркуш. «Анічко, татко не прийде, але буде дивитися на тебе з Неба…»
– Мабуть, то Бог послав мені Федора. Не знаю, чим це заслужила, але мій чоловік – і працелюбний, і спокійний, і добрий, і турботливий. Хтось розповідає про крики, суперечки в сім’ї, а в нашій такого не було, – згадує Аліна. – Моє перше заміжжя в 19 років було невдале. Залишилася з маленькою донечкою на руках. Але вона стала моїм світом. І нехай стосунки не склалися, проте в мене є найдорожча дівчинка, заради якої варто жити, думала я. Та долю не обманеш. Що суджено – те й отримаєш.
Вперше ми зустрілися з Федором, коли він навідався до рідного брата Олександра, священнослужителя, який має прихід у нашому селі Попівці. Федір народився і виріс у селі Холодець. Там і нині проживають його батьки, вже пенсіонери, які раніше працювали в колгоспі. Приїжджав навідати племінників, Романа й Назара, яких дуже любив, а Ромчик ще й його похресник, – продовжує Аліна. – Зустрілися, зав’язалася розмова. Дуже приємно вразило, як Федір спілкувався з моєю Софійкою, їй тоді було трішки більше року. Якщо людина з такою теплотою ставиться до чужих дітей, то вона не може бути поганою, промайнула думка. І справді, чим довше тривало наше знайомство, тим більше я переконувалася, що Федір – особлива людина в моєму житті.
Федір Лавренюк був не надто говірким, бо ще зі шкільних років упевнився, що за кожного більше скажуть його справи, аніж слова. Здобувши професію автослюсаря, разом із батьком працював водієм у сільгосппідприємстві рідного села. На техніці розумівся дуже добре, умів будь-яку машину розібрати й зібрати. Казав, що це приносить йому задоволення.
А коли в 2014-ому його мобілізували для служби на сході України, без вагань став у військовий стрій. Про рік у зоні АТО він практично нічого не розповідав, не хотів тривожити рідних. Зате відзнака Президента за участь у антитерористичній операції, безумовно, за ризик, відвагу і відданість воїна Лавренюка.
– Коли дізналися про початок повномасштабної війни, Федір одразу почав складати в наплічник усе необхідне. «Якщо скажуть іти, то буду готовий», – пояснював він. Продовжував працювати водієм у нашому Поповецькому відділку «Аграрної компанії 2004». Але розумів, що його військовий досвід може знадобитися будь-якої миті, – розповідає далі дружина. – Майже рік Федір ще був з нами. А потім отримав повістку. Одного дня з села проводжали до війська, крім Федора, ще й Миколу Ковальчука, Сергія Фіщука, Віктора Куркуцького. Після навчання на Закарпатті потрапив на Запорізький напрямок. Раніше чоловік не був знайомий із Миколою Ковальчуком, а потім дуже здружилися, разом були на навчанні і служили майже поряд. Як друзі, як земляки, підтримували один одного.
Перед Пасхою минулого року Федір приїхав на кілька днів у відпустку. І Софійка, і наша молодша донечка Аня не відходили від тата. І він не відпускав їх від себе – не міг натішитися. Скаржився, що дуже болять коліна. Я радила звернутися до лікарів, можливо, потрібна операція, бо, бачила, як дошкуляє йому біль. А він відповів, що це треба відкласти до закінчення війни.
Ще сказав, що потрібно встановити дівчаткам гойдалку поряд із пісочницею. «Коли повернуся, обов’язково це треба зробити…»
Але всі його мрії, всі мрії його найдорожчих обірвалися у бою поблизу села Мала Токмачка Пологівського району на Запорізькому напрямку. Командир, який був поруч із Федором у тому бою, зателефонував наступного дня і повідомив цю страшну звістку. 9 червня 2023 року 39-річний Федір Лавренюк, старший солдат зенітно-ракетної частини прийняв свій останній бій...
Gismeteo 
