Серед лісівників боронять Україну не лише чоловіки, але й жінки.
Людмила Макар із Хмельниччини пропрацювала в лісовому господарстві майже 20 років. Прийшла на роботу у 2001 ще 18-річною дівчиною. Спочатку була обліковцем на лісокомплексі, пізніше стала бухгалтером I категорії філії «Старокостянтинівське лісове господарство». Вона відповідала за нарахування заробітної плати, сплату податків, вела звітності.
«У лісовому господарстві працювати досить цікаво. Тут і люди добрі, і сам ліс я дуже люблю. Він у мене асоціюється з душевним спокоєм», – каже Людмила.
У грудні 2020-го вона не змогла стояти осторонь подій, які відбувалися у країні. Адже тривала війна, розпочата російськими загонами у квітні 2014.
«У той період деякі хлопці з нашого лісгоспу були мобілізовані. Я не могла дивитися на це зі сторони, тож вирішила теж докласти зусиль для наближення нашої Перемоги, допомогти військовим і піти служити. Звісно, були вагання. Думала, що не впораюся, адже завжди здавалося, що військова справа – це більше чоловічий напрямок. Однак, оскільки Старокостянтинів – місто військове, помітила, що в нас дуже багато військових жінок. Тож задумалася: чому б не спробувати і мені? Пішла до військкомату і призвалася на військову службу», – розповідає захисниця.
Уже впродовж трьох років Людмила служить у радіотехнічних військах на Волині. Воїни радіотехнічних військ – це «очі Повітряних сил», які цілодобово сканують небо, аби виявити у повітрі небезпечні об’єкти та миттєво передати інформацію у командні пункти.
«Я пройшла військову підготовку, не одне фахове навчання і розпочала свою роботу, яка триває 24/7. У цій справі найголовніше бути мудрою, спокійною, розсудливою і стриманою. Завдяки вчасному виявленню ворожих ракет, шахедів та літаків наша авіація та ППО можуть якісно та ефективно знищувати ворожі цілі. А отже – захистити людей і міста нашої країни».
Військова відзначає і роботу під час війни лісівників, які продовжують надавати лісоматеріали для обладнання підземних захисних споруд, засобів захисту спеціальної техніки від шахедів. З власного досвіду розповідає: «В одному із місць завдяки лісоматеріалам, умілим діям командира та особового складу була врятована дороговартісна військова техніка мого підрозділу та збережені життя особового складу».
Найголовніша підтримка для військової – це її родина. Чоловік Людмили – офіцер, також захищає Україну. Донька перебуває за кордоном, а 14-річний син у майбутньому мріє продовжити справу батьків та стати військовим.
Окрім Перемоги, Людмила Макар мріє: «Щоб уся родина могла зібратися вдома разом. Так, як це було ще до війни. Моя сім’я для мене – основне».
Gismeteo 
