Андрій Одаренко змінював професію декілька разів. За свої 30 років він мав досвід служби в поліції, працював на фермі, воював. Після ампутації ноги, внаслідок важкого поранення під Слов’янську, Андрію знову довелося шукати роботу.
“Дев’ятого травня 2022 року о п’ятій ранку був артобстріл, який завдали російські війська. Я був в окопі, почув вибух ззаду, розвернувся й бачу штани розірвані. Поповз до хлопців”, — розповів чоловік.
У Андрія ампутована права нога вище коліна. На той час йому було 28 років. Ветеран пригадує: "Після закінчення Київської академії внутрішніх справ служив у Хмельницькому районному відділку тоді ще міліції. Хотів допомагати людям. Я служив дільничним інспектором по селах Хмельницького району. Потім у 2015 році я поїхав в зону антитерористичної операції”.
Після цього, у 2015 році, перевівся у патрульну поліцію, де прослужив три роки. «Я був розчарований. Було прийнято рішення звільнятися. Нічого не змінюється, і знову питання зарплати», — ділиться Андрій.
Згодом, у 2019 році, поїхав у Данію, де працював на молочній фермі. “Ферма 600 корів – це доїння апаратами, робота на тракторах, — згадує Одаренко. — 24 лютого 2022 року о сьомій ранку мене розбудила колега й сказала, що почалася війна. Я зателефонував до мами”. За 2 доби Андрій повернувся в Україну. Був солдатом у Хмельницькій територіальній обороні. “Не міг потрапити в ЗСУ, мене ніде не брали, казали, що місць немає. У військкомат я взагалі не йшов, бо там така черга була. Один з наших побратимів вже був у Хмельницькій теробороні, там з часом з’явилося місце й ось так ми потрапили в ЗСУ”, — розповідає чоловік.
Під час обстрілу артою, Андрій отримав важке поранення під Слов’янськом: “Мене затягнули в бліндаж, перев’язали. Кілометр до місяця евакуації. Падаємо встаємо, падаємо встаємо... БТР приїхав, мене забрали, потім я знепритомнім й прийшов до тями після операції в Краматорську. Бачу, що нога прикріплена якимось залізяччям, пальцями на нозі рухаю. Везуть мене в Мечнікова в Дніпро, там ногу ампутують”.
Після ампутації Андрій 3 доби не приходив до тями. “Для мене це отак було: заплющив очі, розплющив. Загалом у лікарнях я був понад місяць. Потім отримав протез й самостійно навчився на ньому ходити”, — згадує Одаренко.
Андрій не знав у якому напрямку рухатися далі. У жовтні 2023 року знайомий запропонував спробувати себе в IT школі: “Він бізнесмен й хотів допомагати ветеранам ЗСУ, хотім щоб його проєкт очолив саме ветеран. Спочатку я в нього просто працював керівником, в дитячій ІТ школі. І з часом отримав грант від держави на 250 тисяч”.
Після того, як ветеран отримав грант, він став співзасновником IT центру. В ньому навчають дітей від 3 до 16 років: “Вони в нас складають, програмують роботів на різні рухи. Вчимо дітей працювати в команді. Старші дітки в нас займаються основами програмування. Я люблю зайти, поспілкуватися, подивитися, як процес йде”.
Окрім Андрія у центрі працюють ще 4 викладачі та адміністратор. Сам Андрій організовує роботу IT центру: “Зранку я їду займатися з реабілітологом. Приїжджаю в офіс десь о 10:30-11:00 Проводжу нараду з адміністратором. Ставимо завдання на день, на пару днів вперед, на тиждень”. Наразі в IT центрі навчається 60 дітей.
Ветеран каже: «Я вибрав ІТ-школу і працювати з дітьми тому, що я вірю, що ці діти потім піднімуть нашу країну на інший рівень і зроблять її сильною”.
Gismeteo 
