Курси валют

Уже з перших хвилин спілкування з Альоною Радецькою, хмельницькою поетесою, з’являється відчуття весняного настрою, і ти ловиш себе на думці, що її енергійність, оптимізм, вміння помічати красу навіть у буденних речах, мова, що нагадує дзвінкий потічок, дають їй приналежність до людей світлих, добрих, весняних. Людей, яким хочеш посміхнутися у відповідь.
– Насправді я дуже люблю весну. І народилася теж навесні – 16 березня. Моє рідне село – Проскурівка, що в Солобковецькій громаді на Ярмолинеччині. Тут, удома, весна для мене по-особливому гарна. Вона надихає. Пробуджується природа, а з нею наче пробуджуюся й я. Буває, закрадається сум, тривога чи хвилювання, та коли виходжу на вулицю і бачу, як розпускаються дерева, бачу перші проліски, вдихаю аромат свіжості – все змінюється: ніби якась внутрішня сила підносить мене ввись, і я пишу…

Дім моїх батьків поблизу лісу, тому з дитинства маю можливість насолоджуватися його красою. Коли ще була школяркою, не раз асоціювала себе з Мавкою – головною героїнею драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки. У мене був свій пеньочок, на якому часто писала вірші. І тепер, коли приїжджаю в село до батьків, неодмінно йду до лісу, бо там моя душа відпочиває і з’являється натхнення творити.
– А коли, до речі, відчули оту внутрішню потребу відображати побачене, пережите віршованими рядками?
– Перший мій вірш написаний під враженням поезії Тараса Шевченка. «Мені тринадцятий минало...», – читала я і думала: яка ж зрозуміла, доступна й прониклива його лірика. Вчила напам’ять все нові й нові вірші Кобзаря і дедалі більше захоплювалася ними. А потім спробувала написати щось своє. Мій перший вірш був про сонце, що так ніжно «сипало» промені на заквітчаний ліс і мої повіки…
Тоді попросила маму купити мені блокнот, щоб записувати свої враження, думки, спостереження. Це був мій маленький світ, який я розгортала, коли хотілося черпнути щирого, світлого, натхненного. Цей блокнот став моєю мотивацією творити далі. Самій було цікаво, яким віршем заповню наступну сторінку.
Коли мені виповнилося 13 років, показала свої вірші вчительці української мови та літератури. З нею ми часто після уроків обговорювали ті чи інші строфи, рими, ритм. Згодом почала брати участь у районних конкурсах. Мої вірші надрукували в ярмолинецькому освітянському віснику «Шкільний світ», потім – у газеті «Вперед». Через деякий час почала відвідувати клуб «Автограф», що діє при Ярмолинецькій центральній бібліотеці. Там познайомилася з багатьма письменниками, журналістами, які дали наснагу працювати над словом.
– Тоді, напевно, зародилося бажання присвятити життя літературній творчості?
– Мабуть, так. Бо коли після школи постав вибір, у який вищий навчальний заклад вступати, обрала Національний університет «Острозька академія», спеціальність «Літературна творчість». Навчаючись, мала можливість познайомитися з письменниками всеукраїнського рівня: Ігорем Павлюком, Олександром Ірванцем, Дмитром Стусом (сином легендарного Василя Стуса), Юрієм Андруховичем, Петром Білоусом та іншими. Ці творчі спілкування назавжди залишаться у моїй пам’яті.
– І якими ж були подальші кроки, що привели до членства в Національній спілці письменників України?
– Трудову діяльність розпочала у журналістиці – редакторкою освітянського вісника «Шкільний світ» у Ярмолинцях. Журналістика, зрозуміло, відрізняється від поетичної творчості, але в обох випадках – це робота над словом. До журналістських матеріалів є свої вимоги – новизна, оперативність, подієвість, факти, які треба висвітлити влучним і зрозумілим словом. Журналістика дала мені можливість познайомитися з багатьма цікавими й неординарними людьми. Серед них – директор Хмельницького обласного літературного музею, письменник Василь Горбатюк, який, дізнавшись, що я пишу вірші, запросив на семінар творчої молоді. Потім була презентація моєї першої поетичної збірки «Я розмовляла з твоїми очима…», у виданні якої сприяв Василь Іванович. Згодом переїхала до Хмельницького і почала працювати в літературному музеї.
Зараз працюю методисткою медіа-інформаційного відділу Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтва, а за сумісництвом – бібліотекарем відділу краєзнавства Хмельницької обласної універсальної наукової бібліотеки. З 2017 року також є секретарем Хмельницької обласної організації Національної спілки письменників України на громадських засадах. У 2023 році вступила до Національної спілки письменників України. Поєдную у собі і журналістику, і літературну творчість.
– І коли ж з’являється благодатний час для поезії?
– Найкраще мені пишеться вночі. Саме в цей час можу спокійно прислухатися до себе, до своїх почуттів.
– Який же він зараз, творчий доробок Альони Радецької?
– Після поетичної збірки «Я розмовляла з твоїми очима…» минуло шість років і з’явилася книга «Життєствердні істини». Це відгуки і рецензії на книги українських авторів. Звичайно, більшу частину складають статті про видання хмельницьких письменників, та є й такі, що висвітлюють зміст і специфіку написання творів літераторів з інших областей України. А торік вийшла нова збірка поезій «Сві(й)ти». Передмову до неї написала поетеса, членкиня НСПУ Наталія Поліщук, редактор – письменник Анатолій Ненцінський. Попередньо розглядала два варіанти назви книги. Але ця, як на мене, найбільш вдало відобразила її зміст. У першому розділі «Колоситься серце надіями…» – філософська лірика, у другому – «Розцвітай у мені…» – любовна, а у третьому – «Війнула холодом війна» – громадянська. До кожного розділу й обкладинки дібрані світлини з особистого архіву хмельницького фотохудожника Миколи Шафінського. «Сві(й)ти» відображає найглибші людські почуття. Мені приємно, що вона знайшла зацікавленість у школярів, студентів, вчителів.
– Знаємо, що вам, Альоно, як одній із талановитих молодих поетес, пощастило отримати Президентську стипендію…
– Я поставила перед собою таку мету, і за другою спробою все ж стала Президентською стипендіаткою. Для мене це мотивація рухатися далі і дарувати свою творчість людям.
– Можливо, маєте й інші відзнаки за літературну творчість?
– У 2021 році отримала премію імені Михайла Дубова у номінації «Літературна критика і літературознавство» (місто Рівне), у 2022-му – Хмельницьку міську премію імені Богдана Хмельницького в галузі журналістики. Також маю відзнаку Всеукраїнської літературної премії імені Анатолія Криловця.
– Мабуть, ваш приклад, може надихнути початківців, які сумніваються в собі, чи не надто рішучі. Що би порадили їм?
– Писати якомога більше, на різну тематику. Багато читати, навчатися у досвідчених літераторів. Спілкуватися, бо в спілкуванні можна знайти і натхнення, і підтримку, і мудру пораду. А ще варто постійно пізнавати себе і працювати. Завжди потрібно тягнутися до сонця!