Цвинтар. Майже в кожному селі чи селищі він є. Сюди навідуються рідні, щоб вклонитися місцю останнього спочинку близької людини, помолитися, прибрати могилку, покласти квіточку. Однак негативні реалії сьогодення торкнулися і цього пам’ятного місця.
Села обезлюднюються, старіють, молодь виїжджає в далекі краї на заробітки, рідко навідуються в рідні місця, щоб попорати могили. Досить часто цвинтарі мають непривабливий вигляд — зарослі бур’янів, чагарників. І дуже добре, коли в селі з’являються небайдужі, ініціативні люди, які беруть на себе відповідальність за впорядкування місць громадської значимості.
Розповідь про жительку села Лісо-Березівка Галину Павлівну Оначенко (на знімку зліва), яку в громаді стали називати неофіційним «мером» села. Вона повернулася сюди з міста, коли потрібно було доглянути хвору маму. Так і залишилась у батьківській оселі біля місця останнього спочинку своїх рідних.
За останні роки Галина Павлівна стала у сільській громаді шанованим лідером. Це ж який треба мати організаторський хист і авторитет, щоб за її покликом збиралися односельці для виконання робіт громадського значення.
Сільський цвинтар знаходиться під опікою села. Впорядковують його, починаючи від воріт. Чоловіки обкошують підряд усі могилки, жінки згрібають траву та бур’яни. Працюють по черзі щоденно групами, поки не впорядкують усю територію. Роботи проводяться на добровільній основі — за покликом душі і серця. Ось тому цвинтар у Лісо-Березівці та кожна могила вражають своєю охайністю.
Силами громади, знову ж таки за ініціативою Галини Павлівни, в сільському клубі обладнали трапезну кімнату, щоб віддати в ній останню шану покійнику.
Назріло питання поновити огорожу цвинтаря. Галина Павлівна обійшла село, долучила людей до збору коштів із кожного двору, зацікавила приїжджого спонсора допомогти фінансово.
Ініціативу людей підтримав старостат на чолі зі старостою Сергієм Бровченком. Уже придбали матеріали — бетонну огорожу, металеві стовпці, сітку. Лісоберезівці планують своїми силами виконати цю роботу, коли зберуть городину.
Тут доречне народне прислів’я: «Гуртом добре і батька бити». Саме так — спільно громадою — можна багато чого доброго зробити для впорядкування села, щоб кожному почуватися гарно та затишно. Але без ініціативного лідера та організатора робота не зрушиться. Лісоберезівцям у цьому пощастило.
Дай Боже Вам, Галино Павлівно, незважаючи на Ваш пенсійний вік, ще довго залишатися небайдужою до життя села і громади. І нехай Ваш приклад та приклад Лісоберезівської громади служитимуть взірцем для інших.
Gismeteo 
