Живу неподалік одного з нічних клубів в обласному центрі. Тож нічне життя міста, точніше молоді, а ще правильніше — окремої її категорії, так би мовити, у мене на долоні. Та, знаєте, ще донедавна не бралася аналізувати чи, тим більше, засуджувати їхні нічні гулянки-розваги. Кожен сам розпоряджається своїм часом, грішми, а нерідко й честю та репутацією… Втім різка контрастність теперішніх реалій таки змусила це зробити.
Спостерігаю дві реальності. Перемикаючи з одного каналу на інший, дивлюся репортажі з війни, яку, чомусь вуалюючи, досі називають АТО. Бачу, в яких умовах, але як гідно (!) боронять рідну Батьківщину наші герої. Сумую з кожною мамою, яку змусила ота непотрібна війна одягти чорну хустину. Плачу з кожною дружиною, яка молодесенькою стала вдовою, з осиротілими дітками, з усією Україною. І, знаєте, пишаюся, що маємо таких героїв!
Якось, перенаситившись безглуздою війною, до сліз розчулившись розповідями й запевненнями безвусих хлопчиків повернутися живими, підійшла до вікна. Було за північ. Шум, гамір, п’яні дебоші, одне за одним під’їжджали й від’їжджали таксі, у небо летіли кольорові кульки-парашутики, переливалися барвами різнокольорові салюти… Юнаки — такі ж, як ті, у формі, по телевізору, безвусі і змужнілі… Вони теж призовного віку... Зрозуміло, багаті батьки зробили все, аби їхня дитина не потрапила в оте страшне пекло…
Побачене змусило ще більше засмутитися. Ми ніколи не перестанемо бути країною контрастів. А телевізійний журналіст розказував тим часом про волонтерів, які збирають допомогу хлопцям на схід, про пенсіонерів, які діляться чи не останньою копійкою, про ветеранів війни, які, не стримуючи сліз, самі ж бо пережили страшне горнило війни, тремтячими руками передають на армію, що можуть, про школярів, які на уроках трудового навчання в’яжуть солдатам шкарпетки, про пересічних громадян, які усвідомлюють, що тільки спільними зусиллями зможемо перемогти агресора…
А якби кожен з тих, за котрими спостерігала з вікна, гроші, що потратив на відпочинок у нічному клубі (там, ой, як недешево), здав на армію чи придбав хлопцям щось необхідне! Бо ж поки одні розважаються тут, інші мерзнуть в окопах, щомиті дивляться в очі смерті — ВОЮЮТЬ! За всіх: і за себе, і за того хлопця в розважальнім закладі. Не буду грішити, може, кожен чи хоча б дехто з них й здавав чи, може, регулярно здає гроші на армію. Втім, погодьтеся, у такий складний, такий страшний для України і українців час розваги варто обмежити, а ще краще відмінити, а на сплановані на них гроші придбати щось хлопцям у зону АТО.
Gismeteo 
