Хмельницька обласна спілка ветеранів Афганістану та інших учасників локальних війн на територіях іноземних держав і прирівняних до них осіб — співробітників та пенсіонерів управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області діє на громадських засадах із 2007 року.
Фактично з часу її заснування і діє Кімната слави, присвячена війні в Афганістані та всім воїнам із Хмельниччини, які пройшли страшне пекло болючої війни. Це справжня гордість і дітище спілчанців, бо в нього вони, без перебільшення, вклали й продовжують вкладати часточки своїх душ. Усі трофеї війни — боєприпаси, посуд, засоби зв’язку тощо, а ще світлини... з холодними й вдумливими поглядами афганців, — це маленький світ, який нагадує нам про наше минуле, бо вони колись пройшли тернийстий шлях, будучи молодими хлопцями, у важких воєнних умовах, серед чужих і непривітних гір боролися пліч-о-пліч до кінця… І нині усі ветерани Афганської війни — члени обласної спілки, об’єднавшись, підтримують один одного, намагаються вирішувати бодай найбільш кричущі й нагальні потреби чи то ветеранів, чи то родин загиблих героїв. Життя ж не стоїть на місці, роки беруть своє, здоров’я погіршується, проблем і турбот для членів правління спілки більшає. Однак вони, без будь-якого фінансування, шукають підтримки, де лише можуть, не лишаючи побратимів сам на сам з бідою. Ось таке воно, життя після Афганської війни… Проте саме завдяки небайдужості й ентузіазму членів спілки вдалося реалізувати стільки хороших задумів, ідей, а також втілити в життя сміливі проєкти й розв’язати всілякі проблеми. На цих Людях тримається найважливіше — збереження пам’яті про тих, кого нема й турбота про тих, хто того потребує. Як колись, у далеких 1979-1989-их, вони стояли один за одного в Афгані. Так і з початку війни в Україні, воїни-афганці, взявши до рук зброю, знову пішли на війну…
Члени обласної спілки ветеранів Афганістану разом із начальником ГУНП у Хмельницькій області Р. Герасимчуком.
Кілька слів про спілку
Отож знайомство з т.в.о. голови Хмельницької обласної спілки ветеранів Афганістану та інших учасників локальних війн на територіях іноземних держав і прирівняних до них осіб — співробітників та пенсіонерів Управління МВС України в Хмельницькій області Василем Станіславовичем Чичановським та членами правління Максимом Юрійовичем Курочкіним, Дмитром Дмитровичем Білоусом та консультантом 2 категорії ГУНП в Хмельницькій області Ігорем Васильовичем Бухером відбулося в Кімнаті слави Афганської війни. Якраз нові виклики, що постали перед ними, зібрали їх на нараду. Та й ситуація вкрай непроста — допомоги потребувала вдова афганця.
Василь Станіславович розповів, що останніми роками афганський біль був, є і залишається з ветеранами та їхніми родинами. Тож вирішення проблем, з якими звертаються до правління спілки, є приводами, що постійно об’єднують його членів разом, аби робити вже звичну справу — шукати рішення й можливості для них, а також і морально підтримати дух спілчанців украй важливо. Словом, робота різностороння і її, на жаль, вистачає.
Зареєстрована спілка 22 листопада 2007 року за адресою: м. Хмельницький, вул. Зарічанська, будинок 9 (у Тренінговому центрі на першому поверсі, праворуч). Її засновники — генерал Віталій Миколайович Грицак, Ярослав Михайлович Бенькалович та інші. Загалом спілка нараховує 172 члени, з яких 33 воюють на сході України, а саме: 16 спілчанців у ЗСУ, 17 членів у підрозділах Національної поліції. Станом на 8 серпня цього року, на жаль, є в родині афганців і втрата — один член спілки — полковник поліції Бахтов Андрій Григорович загинув при обороні фортеці Бахмут. Тринадцять членів спілки вже відійшли у засвіти (світла їм пам’ять). Старший лейтенант поліції Сокіл Володимир Миколайович отримав важке поранення, а також поранення отримав Слободянюк Микола Сергійович.
Важливо зазначити, що на сьогодні основними завданнями діяльності спілки є координація зусиль саме для підтримки тих військових побратимів-афганців, які проживають у нашій області, а також сімей загиблих і померлих, котрі потребують допомоги. Велика увага приділяється сьогоднішнім Героям, які захищають Батьківщину на всіх рубежах. Звісно ж, і питання патріотично-виховного процесу серед навчальної молоді у спілки в пріоритеті. Бо, до прикладу, в їхній Кімнаті слави вже проведено десятки екскурсій. І про творчу складову тут не забули, в планах зробити книгу про долі афганців області, які надавали в чотирнадцяти країнах поліцейсько-правову допомогу.
Не зайвим буде й згадати, що, крім розв’язання проблем спілчанців, надаються і можливості оздоровлення їхніх сімей. Так, в зимовий час вони мають можливість (з жовтня по квітень) відвідати смт Сатанів, а в літній (з 6 травня по 20 вересня) побувати й відпочити на Дністрі в Куражині.
Робота з молоддю й слова вдячності
За дорученням начальника ГУНП у Хмельницькій області полковника поліції Руслана Герасимчука впродовж 2021-2023 років консультантом 2 категорії ГУНП Ігорем Бухером спільно зі спілкою в підшефних навчальних закладах навчальної молоді було проведено заходи з військово-патріотичного виховання, збереження історії України, Збройних сил України та інших правоохоронних органів, поповнено експозиції їх музеїв та класів експонатами, необхідними для навчального процесу в умовах боротьби України за суверенітет та територіальну цілісність. Проведено 48 екскурсій та 98 занять із заходів безпеки при виявленні вибухонебезпечних предметів для навчальної молоді, співробітників та вільного найму ГУНП у області, добровольчих батальйонів ЗСУ та МВС, територіальними громадами області, спецпідрозділів ЗСУ.
За власною ініціативою членів спілки Василя Чичановського та Дмитра Білоуса спільно з пресцентром ГУНП було розроблено навчальний відеоконтент стосовно поводження з вибухонебезпечними об’єктами, що транслюється у пункті незламності Тренінгового центру ГУНП.
Звісно ж, протягом років до ініціатив спілчан долучалися й продовжують долучатися чимало небайдужих подолян, яким вони, принагідно, висловлюють подяку. А саме: особливу вдячність адресують члену правління спілки Білоусу Дмитру Дмитровичу, членам спілки Волошину Володимиру Михайловичу, Шостацькому Олександру Францовичу, Яковчуку Анатолію Миколайовичу, які організували, зібрали та передали дев’ять тонн гуманітарної допомоги в Бахмут на загальну суму майже 160 тисяч гривень. Подяка також членам спілки Стасію Олександру Васильовичу, Манчуку Петру Степановичу, Бламару Володимиру Леонідовичу, які придбали для потреб ЗСУ мікроавтобус «Шаран».
Члени спілки Захарчук Федір Купріянович, Чичановський Василь Станіславович, Коноваленко Іван Іванович перерахували на потреби ЗСУ майже 30 тисяч гривень.
За поточний рік надано медикаменти, фінансову допомогу членам спілки та їхнім родинам, зокрема: Роговському Володимиру Володимировичу, Юхименку Сергію Миколайовичу, родині Наскального Володимира Павловича (нині, на жаль, вже покійного), його дружині Валентині Олександрівні. Спілкою надана правова допомога 25 її членам та їхнім родинам у поновленні в судовому порядку порушених пенсійних прав.
Також окрема подяка від спілчанців медичним працівникам закладів охорони здоров’я області: начальнику департаменту охорони здоров’я О. І. Завроцькому, директору Хмельницької обласної лікарні Я. М. Цуглевичу, а також лікарям: Л. А. Могильницькій, С. В. Заярнюк, Т. В. Вольській, Н. М. Кутасевич, В. М. Кобунько, В. В. Поповичу, А. М. Велєву, С. О. Попову, О. С. Ділічук, Н. М. Фіногєєвій (Нова Ушиця), Л. В. Малащук, П. В. Григор’євій та іншим.
Подяка ветеранам поліції, які опікуються проблемами спілки, В. О. Хомі, О. В. Сичу та іншим.
Крім того, безкоштовно юридично-правову допомогу надає голова ветеранської організації МВС області Д. В. Корнацький, за що велика йому подяка. Адже всі подані позови виграні в судах на користь ветеранів спілки, а їх аж 25.
Також і теплі слова вдячних спілчанців линуть на адресу Г. Х. Койчева та В. М. Нікуліна. А за оформлення Кімнати слави — В. І. Іванову (ПП «Творча лабораторія»).
Про кімнату слави і майбутню книгу
Про війну в Афганістані кожен із нас точно чув чимало фактів, однак, аби скласти всі пазли й дійсно зрозуміти суть того, що відбувалося тоді в 1979-1989 роках — від винуватців — тих, хто причетний до втягнення у війну наших зовсім молодих хлопців — до історій воїнів Афгану з Хмельниччини. А ще трофеї війни — різні види набоїв, вибухівок, найнебезпечніших мін, які неможливо було знайти, навіть парашут, а також нагороди, одяг, посуд, особисті речі, якими користувалися українські вояки тощо. Всього можна торкнутися в Кімнаті слави, прочитати, роздивитися… Так пізнається наше минуле, героїчне й відважне, котре творили прості українські хлопці, яких було відправлено на війну в Афганістан, які за день у горах долали до
15 кілометрів. Несли поранених і вірили, що виживуть і повернуться додому…
Про них сказано чимало, пам’ять про кожного маємо берегти, бо це наш обов’язок. Не маємо права забути!
Тож, аби увіковічити подвиги афганців, розповівши про їхні непрості бойові шляхи, й залишити таким чином згадку про них рідним і наступним поколінням, члени спілки вирішили створити книгу. В ній буде надрукована доля кожного члена спілки — від коротких автобіографічних відомостей і служби в Афганістані — до служби в правоохоронних органах, а також про життя після неї. Планується, що кожна родина отримає безкоштовно по два екземпляри цієї книги.
Є про кого писати, тож і роботи попереду в спілчан чимало, збирати по крупинці інформацію. Хоча це досить непросто, бо, на жаль, про всіх афганців — членів спілки — інформації недостатньо. Хтось змінив адресу за роки, а хтось і номер телефону, а дехто мовчить через сором’язливість... Також у кількох членів спілки (Бахтова А. Г., Олійника І. І. та Трончука В. В.), яких, на превеликий жаль, нині вже немає серед нас, рідні відсутні на теренах Хмельницької області. Тож і відомостей про померлих афганців немає.
Тому для зв’язку правління спілки просить своїх членів із різних куточків області принагідно зв’язатися з ними за номерами телефонів: 067-264-98-58, 067-726-60-76 і електронною поштою: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Кілька історій — бойових доріг в Афгані
Грицак Віталій Миколайович народився у 1964 році на Рівненщині, генерал-майор міліції, депутат Рівненської обласної ради (2010-2015 рр.). Учасник бойових дій, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, медаллю «За бойові заслуги», Почесною грамотою Верховної Ради СРСР, медаллю «Захиснику Вітчизни» та іншими державними нагородами.
З 1983 по 1985 рр. проходив службу в рядах Радянської армії в республіці Афганістан в 180-му мотострілецькому полку в м. Кабул.
«Я потрапив у роту зв’язку, — згадує Віталій Грицак. — Готували нас до бойових дій своєрідно. Мені, зв’язківцю, показали 105-у і 107-у радіостанції зразка 1944 року, вагою аж 30 кілограмів, та ще дозволили вистріляти 18 патронів, оце й усе. Так що досвіду треба було набувати вже там, у бойовій обстановці».
Найдовша бойова операція, в якій брав участь бойовий 180-й мотострілецький полк, проходила у Панджшерській ущелині, розпочалася 18 квітня і закінчилася 27 вересня 1984 року.
Грицак Віталій Миколайович очолює Хмельницьку обласну спілку ветеранів Афганістану та інших учасників локальних війн на територіях іноземних держав і прирівняних до них осіб-співробітників та пенсіонерів управління МВС України в області, передає свій багатий досвід молоді та юнацтву, робить усе можливе задля перемоги в війні за незалежність України.
Неабиякої поваги заслуговує факт з біографії генерал-майора Віталія Грицака, коли він був начальником УМВС у Хмельницькій області. Під час служби він не гребував у вечірні години нести службу з радіостанцією в складі патрульно-постової служби, патрулюючи вулиці Хмельницького.
Білоус Дмитро Дмитрович народився у 1960 році у Хмельницькому. Закінчив Кам’янець-Подільське вище військово-інженерне командне училище. Після закінчення був направлений для подальшого проходження служби на Далекий Схід у Приморський край. Перша офіцерська посада, яку обіймав перші два роки, — командир розвідводолазного взводу.
За плановою рознарядкою 5 січня 1985 року виїхав до військової частини в м. Чарікар, де пройшов допідготовку по нових сучасних вибухових пристроях. Після навчання очолив взвод спецмінування у м. Джелалабад. Головне завдання полягало в тому, щоб замінувати сенсори для виявлення караванів, які виставляли спецназівці, щоб «духи» не могли їх знешкодити. Крім цього, мінували підходи до місць розташування наших підрозділів, щоб застерегти від несподіваних нападів банд.
У грудні 1985 року під час однієї з операцій Дмитра Дмитровича було поранено осколком в обличчя, але він вирішив залишитися до повного виконання завдання. Також при виконанні бойового завдання на перевалі Саланг Дмитро Дмитрович оступився в ущелину та зірвався в прірву. Життя йому врятував рядовий Халаметдінов з Казахстану, який спустився і витягнув його, діставши, можна так мовити, з того світу.
Дмитро Дмитрович вважає, що найбільше запам’яталася дружба між людьми. У будь-якій ситуації ділились останнім. «Уявіть собі, що відчуваєш, коли випадає декілька годин на відпочинок, а надворі страшенний холод, та ще й дров немає, щоб зігрітися. Солдати стелять плащ-палатку і кажуть: «Товарише командиру, лягайте посередині, тут найтепліше місце». Такі спогади залишаються на все життя.
З 3 липня 1998 року проходив службу в органах МВС України. Коли в експертно-криміналістичному центрі при УМВС було створено вибухотехнічну службу, Дмитро Дмитрович її очолив.
За участь у бойових діях і відмінну службу в забезпеченні громадського порядку Дмитро Білоус відзначений багатьма державними і відомчими нагородами, в тому числі медаллю «За відвагу» та «За службу державі».
Вийшов на пенсію Білоус Дмитро Дмитрович у званні підполковника міліції. Зараз бере активну участь у роботі обласної спілки ветеранів Афганістану.
Курочкін Максим Юрійович народився в 1963 році в селищі Пришиб Астрахан-Базарського району, колишньої Азербайджанської РСР. У 1972 році сім’я переїхала до Хмельницького за місцем служби батька. Закінчив Хмельницьке вище артилерійське командне училище та розпочав службу у лавах Радянської армії.
З вересня 1986 по вересень 1988-го служив в Афганістані, у 101 мотострілецькому полку, м. Герат, на посаді командира вогневого взводу артилерійського дивізіону. Особовий склад взводу виконував бойові завдання з охорони та захисту шляхів постачання та пересування військ, знищення бандугруповань як вдень, так і вночі, вів розвідку місць можливого розташування засідок. Брав участь як коригувальник артилерійського вогню під час рейдових операцій військ у провінціях Герат, Фарах, Кандагар.
Проходив службу в органах МВС з 1997 по 2004 роки на оперативних посадах у підрозділі УМВС України в Хмельницькій області. Звільнився з органів МВС у званні підполковника.
«Запам’яталось, як хлопець із Ужгорода Валерій Цибуляк, зварив у армійському чайнику з маленької капустини розміром з яблуко, — каже Максим Юрійович, — це був справжній український борщ, який всім нагадав про рідну домівку.
Були і втрати. Тяжко про це згадувати, і як би ти не був до цього підготовлений, здоровий глузд іде проти. Ці хлопці завжди будуть у нашій пам’яті молодими».
Є ще одна сторінка життя, пов’язана з Афганістаном. Його батько, Курочкін Юрій Павлович, проходив службу радником в афганській армії. Навіть цілий рік були разом в цій країні, але зустрітися змогли вже на рідній землі Хмельниччини.
Загалом кожний четвертий солдат, який брав участь у війні в Афганістані, — з України. Не повернулися додому 3360 воїнів, з яких — 3280 загинули, 80 осіб пропали безвісти чи опинилися в полоні.
З Хмельницької області на службу в Афганістан було призвано 3230 чоловіків, з них 110 загинули, 2 пропали безвісти, 83 стали інвалідами. Вже після афганської війни понад 200 ветеранів-афганців померли від ран і хвороб. Ось такою, вкрай болючою, є статистика.
Тож маємо шанувати пам’ять про кожного українського воїна.
Вічна їм слава!
Слава Україні!
Gismeteo 
