Відомо, що сучасна українська мова — це багатофункціональна мова з розвиненою різноплановою стилістикою, науковою термінологією, це мова, яка взаємодіє з багатьма світовими мовами. Нині нею у світі послуговуються від 40 до 45 мільйонів осіб, вона є другою чи третьою слов’янською мовою за кількістю мовців та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу. Незважаючи, здавалося б, на сталість, вимоги часу зумовлюють її удосконалювати, реформувати, відбуваються нові правописні пошуки. Так, 22 травня 2019 року Кабінет Міністрів України схвалив нову редакцію правопису, яка повернула до життя деякі особливості правопису 1928 року, що були частиною української ортографічної традиції.
Про зміни в новому правописі, про доцільність їх впровадження, основні орфографічні нововведення, що є обов’язковим, а що ні та інше, розповідає доктор філологічних наук, доцент кафедри української мови, директор навчально-наукового інституту української філології та журналістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Борис КОВАЛЕНКО.
Правопис — це мовний кодекс, і, незважаючи на те, чи подобається, чи не подобається, він обов’язковий до виконання. Правопис будь-якої мови складається з трьох підсистем: графіки, орфографії і пунктуації.
Значення встановлюваних орфографією правил написань досить вагоме, оскільки вони сприяють успішному спілкуванню у писемній формі, що відбувається між людьми, віддаленими у просторі або часі. Єдина орфографія полягає в тому, що всі, хто користується писемною формою літературної мови, повинні однаково писати слова цієї мови. Єдина й обов’язкова для всіх орфографія, як і єдина орфоепія, має велике значення у спілкуванні людей за допомогою літературної мови, полегшує його, робить більш дієвим, ефективним і водночас сприяє піднесенню загальної лінгвістичної культури. Постійності орфографії дотримуються в межах певного, тривалого періоду. Прийнята в кожній мові орфографія має бути практичною та зручною в користуванні.
Українська орфографія формувалася упродовж тривалого історичного розвитку мови і сьогодні, можна сказати, є такою, що відповідає всім названим трьом вимогам, повністю забезпечуючи спілкування у писемній формі на всіх рівнях.
Останнє десятиліття — період бурхливих змін у суспільстві, які не обійшли і мову. Мова не твориться у кабінетах, вона розвивається, напевно не завжди в позитивному напрямку. Цьому сприяють передусім інтернет-блогери, сучасні письменники, популярні музиканти й співаки, подекуди й ведучі телеканалів. Сьогодні мова не така, яка була, скажімо, півстоліття тому, і це природно. Пригадаймо період (та й зараз таке трапляється), коли в різних виданнях, газетах, на телебаченні та радіо вживаються одні і ті ж слова у різному орфографічному оформленні. Саме правопис має відображати ці зміни. Якщо виникає невідповідність між мовою і прийнятими способами передачі її на письмі, постає потреба змінити чинний правопис. Ці зміни мають відображати розвиток мови, який відбувається шляхом поступового і тривалого нагромадження елементів нової якості і відповідно відмирання елементів старої якості.
Зміни в новій редакції «Українського правопису» можна поділити на дві великі групи: остаточні і варіантні доповнення до чинних норм.
До остаточних змін, коли допускається лише новий варіант, віднесемо:
Правопис слів з іншомовним компонентом архі-, архи-, бліц-, гіпер-, екстра-, макро-, максі-, міді-, мікро-, міні-, мульти-, нано-, полі-, преміум-, супер-, топ-, ультра-, флеш-, анти-, контр-, віце-, екс-, лейб-, обер-, штабс-, унтер- тепер пишуться разом. Однак за традицією контр-адмірал писатиметься через дефіс. Доволі часто у рекламі, а також у мовленні журналістів можемо спостерігати поєднання на зразок: топ-5, топ-10, проте пам’ятаймо: компонент топ- із числівниками не поєднуваний.
Написання окремо невідмінюваного числівника пів зі значенням ‘половина’ з наступним іменником — загальною або власною назвою у формі родового відмінка однини: пів áркуша, пів відрá, пів годúни, пів мíста, пів огіркá, пів óстрова, пів яблука, пів Єврóпи, пів Кúєва, пів Украї́ни. Однак пам’ятаймо: якщо пів із наступним іменником у формі називного відмінка становить єдине поняття і не виражає значення половини, то їх пишемо разом: півáркуш, пíвдень, півзáхист, півкóло.
За орфографічними нормами правильне написання: священник, повернення йотування, тобто звук [j] у сполученні із голосними буде передаватися буквами є, ї, ю, я: проєкт, проєкція, фоє; написання скорочень без крапок: грн (гривня), млн (мільйон), млрд (мільярд). Однак важливо не плутати з усіченням слів, оскільки тоді крапка зберігається: дол. (долар), коп. (копійка), тис. (тисяча).
У цій редакції правопису унормовано вживання великої літери в назвах сайтів, соціальних мереж та ін. Так, назви сайтів без родового слова пишемо з малої літери (твітер, ґуґл), а назви сайтів з родовим словом пишемо з великої букви та в лапках (мережа «Фейсбук», енциклопедія «Вікіпедія»). Складені назви інформаційних агентств пишемо з великої літери (крім родової назви) і без лапок: агентство Українські Національні Новини, агентство Франс Пресс, агентство Інтерфакс-Азербайджан.
Назви продуктових товарів та напоїв, які стали загальними, пишуться з малої букви: кока-кола, а у назвах державних свят України з великої букви пишемо всі слова: День Конституції Украї́ни, День Незалéжності Украї́ни, День Собóрності Украї́ни.
До варіантних написань, коли допускаються обидва варіанти, віднесемо вживання префіксів архи- та архі- у назвах церковних звань, титулів і чинів: архимандрит і архімандрит, архиєрéй і архієрéй, архистратиг і архістратиг та ін.
У прізвищах та іменах людей можна передавати звук [g] двома способами: шляхом адаптації до звукового ладу української мови – буквою г (Вергíлій, Гарсíя, Гéгель, Геóрг, Гéте, Грегуáр, Гуллівéр) і шляхом імітації іншомовного [g] – буквою ґ (Верґíлій, Ґарсíя, Гéґель, Ґеóрґ, Ґéте, Ґреґуáр, Ґуллівéр).
Запозичені з європейських та деяких східних мов слова, які містять звук [h], і фонетично близькі до нього звуки передавати пропонують буквою «х» (тобто, слова «хобі», «хокей» і «холдинг» лишаться незмінними), але, наприклад, слово «хоспіс» пропонується вживати як «госпіс», оскільки при англійській вимові цього слова чується більше [г] ніж [х].
Буквосполучення th у словах грецького походження передаємо звичайно буквою т: антолóгія, аптéка, áстма, бібліотéка, католúцький, ортодóкс, Прометéй, Теодóр, але у словах, узвичаєних в українській мові з ф, можлива орфографічна варіантність на зразок: анáфема і анáтема, ефíр і етéр, кáфедра і катéдра, міф, міфолóгія і міт, мітолóгія; Агафáнгел і Агатáнгел, Афíни і Атéни та ін.
У запозиченнях із давньогрецької та латинської мов, що мають стійку традицію передавання буквосполучення au через ау, можливі орфографічні варіанти: аудієнція і авдієнція, аудитóрія і авдитóрія, лауреáт і лавреáт, пáуза і пáвза, фáуна і фáвна.
Український правопис повернув уживання літери и на початку слова. Згідно з нормами, краще використовувати літеру і, але перед приголосними н та р можна вживати два варіанти написання: инший та інший, иноді та іноді, ирій та ірій. И пишемо на початку окремих вигуків (ич!), часток (ич який хитрий), дієслова икати (‘вимовляти и замість і’) та похідного від нього іменника икання. Також и на початку слова вживаємо в деяких загальних і власних назвах, що походять із тюркських та інших мов, відповідно до їхньої вимови в цих мовах: ийбéн, Кім Чен Ин.
Введення закінчення -и для іменників: іменники жіночого роду на -ть після приголосного, а також слова кров, любóв, óсінь, сіль, Білорусь, Русь у родовому відмінку однини можуть набувати як варіант закінчення -и: гíдности, незалéж-
ности, рáдости, смéрти, чéсти, хорóбрости; крóви, любóви, óсени.
Отже, у чинній редакції Українського правопису (2019) загалом небагато змін, коли порівняти з попередньою редакцією, проте деякі з них істотні.
Чинна редакція Українського правопису (2019) – це кодекс перехідного типу, що ввібрав у себе багато варіантних орфограм, застосування яких буде великою мірою залежати від стилістичної стратифікації словоформ з варіантним написанням. Скажімо, який варіант ефір – етер, аудиторія – авдиторія, кафедра – катедра, любові – любови залишиться у мові, чи у тому, чи іншому стилі покаже слововжиток.
Український правопис 2019 року – чинна редакція українського правопису, підготовлена Українською національною комісією з питань правопису.
До речі, комісія заснована ще 1994 року, але склад її неодноразово оновлювався. До її складу, а це понад тридцять осіб, входили відомі громадсько-політичні діячі, мовознавці, письменники, журналісти, перекладачі та посадові особи. Склад Української національної комісії своєю постановою затвердив Кабінет Міністрів України від 17 червня 2015 року.
Для впровадження нової редакції зараз триває перехідний етап. Під час цього етапу кожен самостійно вирішує що з того, що увійшло до мовного кодексу, використовувати. А от для Українського центру оцінювання якості освіти визначено
5 років для впровадження нових норм у тестах зовнішнього незалежного оцінювання.
Нова редакція повернула до життя деякі особливості правопису 1928 року (так званого Харківського правопису), які були частиною української орфографічної традиції. При цьому комісія керувалася розумінням того, що й мовна практика українців другої половини XX – початку XXI ст. вже стала частиною української орфографічної традиції. Над новою редакцією мовного кодексу працювала національна комісія з питань правопису.
Загалом правописна комісія виходила із розуміння того, що Український правопис, як правопис і будь-якої іншої мови, не може бути вичерпним; він кодифікує засадничі, найбільш поширені або спірні орфографічні положення. Зрозуміло, що комісія розраховувала на уважне прочитання, конструктивні пропозиції і доброзичливу критику всіх зацікавлених користувачів і знавців української мови. І знову ж таки, викладачі нашого вишу, зокрема науково-педагогічні працівники кафедри української мови, а також студенти навчально-наукового інституту української філології та журналістики на засіданнях круглих столів, на заходах, присвячених правописним проблемам, обговорювали нововведення.
До речі, деякі норми нововведеннями можемо називати умовно, оскільки вони відомі давно й зафіксовані у рукописах наших письменників, але знівельовані у виданнях радянського часу. Ось лише деякі приклади з творів письменників-подолян:
Хоч я тобі не дам лиха Дадуть тобі люди Буде трясти сім літ трясця А смерти не буде (зі збірки пісень у записах С. Руданського), Ходім з хати на двір спати! Бо видиш, скільки їх єст в хаті, то всі вимрут сеї ночи (казки з Поділля у записах А. Димінського), И заплела в коси зілля Від злої напасти! И послала на лужочок Знов корови пасти (зі співомовок С. Руданського), …то замість веселости, серце розривається, що сплодили таке диво собі на лихо, людям на наругу (з оповідань А. Свидницького), А Харитя й справді заходилася коло вечері. Змила в мисчині жменьку пшона, вкинула дрібку соли та дві-три бараболі, налляла горщик водою і приставила його до вогню (оповідання «Харитя»
М. Коцюбинського) — закінчення -и для іменників;
Скупа родина скупа Малий коровай испекла (з пісні), І король козака відправив, і він десь став за кухара [у короля в иншій землі] (казки з Поділля), Та гей бики! Чого ж ви стали? Чи поле страшно заросло? Чи леміша иржа поїла? Чи затупилось чересло? (С. Руданський), …иноді, бувало, нишком і ганчірку причеплять до сорочки тай дурять, що спати лягають…; Сів на коня — сріблом-золотом сяє, аж искрить...; Так моїм панам і день минув, що все одно на другого бундюжились та ходили, носи поспускавши, яко индюки! (з творів Свидницького), Так чи инак, а щось же її допровадило до такого нещасного стану (М. Коцюбинський) — вживання [и] на початку слова.
Отже, лише час покаже доцільність чи недоцільність запропонованих змін. Зрозуміло, що цей Правопис-2019 має багато критиків: частина з них занепокоєна варіативністю й нелогічністю деяких положень, комусь не подобається, що вони є даниною минулому та не відповідають сучасності, а хтось просто не хоче вчити правила знову.
Gismeteo 
