Багато хто з моїх знайомих розповідає, що відмовилися від святкування Нового року. Мовляв, невже можна радіти, набивати шлунок різними наїдками в час, коли гинуть люди? Проте чимало дивилися телевізійні новорічні програми, зокрема й гумористичні, бо ж недаремно кажуть, що хороший гумор — це ліки від тривоги, депресії, це заряд позитивної енергії. І так було б, якби нам подавали справді класний, високопробний гумор. Втім коли творці-гумористи впевнені, що глядач завжди проковтне навіть образи і приниження, то тут якось уже не до жартів.
Гумор «Новорічного вечірнього кварталу» викликав хвилю обурення, бо примітивні жарти вилилися у відверту кривду. Образ придуркуватого хохла, пригадаймо, несли зі сцени і Штепсель із Тарапунькою, і зросійщені по вуха «кролікі», і багато інших пародистів. Уявлення про те, що приниження, вульгарність — це гумор, увібрали в себе й кварталівці, бо дуже часто у центрі їхніх жартів — такий собі недолугий українець. Цю роль, до речі, тривалий час грав або Зеленський, або Кошовий, або обидва в дуеті. І таке зневажливе ставлення, склалося враження, у них до всього українського. Це ж треба назвати Президента Ющенка «сеньйором Голодомором», Томос про автокефалію — «термосом»! А скетч про поламаний велосипед «Україна», «ебонітові палички», Україну, «порноактрису», вони вважають високим гумором, хоча це — неприхована насмішка, зневага, збиткування над українським, бо воно для них насправді чуже.
Сценка про переселенку з окупованого Скадовська на Херсонщині, яка на Закарпатті намагається пере-
йти на українську, — також про чуже для кварталівців у духовному понятті. Зате дуже близьке їхній свідомості, тобто їхньому «туалетному гумору», який постійно крутиться навколо теми сексу, статевих органів, фекалій. І коли закарпатець питає переселенку, чому не розмовляла українською до війни, вона відповідає: «Тому що я сіСкадовська». Українську вона хіба що в школі «вирчала», але вже всі слова «позаблювала». Вона пробує перейти на українську, але в неї не виходить: «пообісцяйте мене» замість пообіцяйте мені, «вим’я» а не ім’я, «цвірінькають сідниці», хоч це — про синиці, «ліс пахне хвойдою» а не хвоєю, «сидить білочка на піхві», «госпідарство», «задом оленя» замість задоволення і так далі.
Неповноцінна жіночка з сіСкадовська, роль якої виконала Ірина Гатун, має спонукати переселенців і жителів сходу та півдня переходити на українську, вважають кварталівці, та насправді це — глузування з тих, хто переходить на українську, і воно далеке від заохочення. Навіть більше — це цинічно. Бо ж Скадовськ із 24 лютого 2022 року в окупації. У жовтні 2022 року окупанти повісили біля приміщення суду закатовану медсестру Тетяну Мудренко за слова: «Скадовськ — це Україна». Вбили диригента Юрія Керпатенка за проукраїнську позицію. Невже після цього жарти про «сіськи» можуть видаватися дотепними?
Олександр Яковлєв, міський голова Скадовська, закликав режисерів вибачитися та запустив флешмоб «Скадовськ говорить українською». Дуже влучно згадав він вислів Петлюри: «нам не так страшні московські воші, нам страшні українські гниди». Мер наголосив, що в окупації людей треба підтримувати, а не сміятися над ними. Журналістка з Херсону Євгенія Вірлич написала скаргу до комісії з журналістської етики. Сотні обурливих коментарів з’явилося на сторінці «Кварталу-95» у фейсбуці. Ексголкіпер донецького «Шахтаря» Рустам Худжамов теж висловився: «Мене одного вкурвлює 95-й квартал? І хто ці люди в залі, що сміються, як не в собі?»
Гумористи вибачилися, але додали при цьому, що це — «роздування зради». А Ірина Гатун згадала ще й про «проплачених тварюк, які спеціально підіймають цей скандал». Отакі «доповнення» стають яскравим доказом того, що в головах кварталівців нічого не міняється. Навряд чи усвідомлюють, що для того, аби сподобатися українцям, їхній гумор повинен мати бодай найменший зв’язок з реальністю, не ображати насамперед самих українців. Та наш «Квартал», на превеликий жаль, продовжує жити за принципом: «какая разніца». Для них і тепер «какая разніца», що пародійний номер «Пісня від дружини Пса Патрона», показаного студією «Квартал 95» під час новорічного виступу звучить під мелодію «Соколята». Та тлі такого щемливого патріотичного твору як «Соколята» чуємо слова: «Мені щоночі сниться сон, як був Патрон звичайним псом, хвости собакам нюхав, за птахами біг. Коли натхнення відчував, сусіду ногу ґвалтував і на газоні купку залишити міг…» Ось у цьому лайні — сутність «Кварталу», його справжній культурний код, хоч які виправдання, пояснення були би з їхнього боку.
Та, висловлюючи своє ставлення, своє непримирення з кварталівськими чортами, ми потроху вбиваємо «осиновий кіл», показуючи: не всі українці недолугі, не всі готові ковтати кварталівську багнюку, терпіти зневагу і приниження.
Вірю, Україна обов’язково радітиме, сміятиметься наповну, але з тих жартів, які надихатимуть, заряджатимуть, додаватимуть віри в нашу унікальність. «Дорости» до цього рівня бажаю й кварталівцям, інакше їх чекатиме сумна доля «кроліків», яким «лєгкоусвояємоє мясо» знищило здатність мислити, збагачувати душу і всім серцем любити свій народ, свою Україну.
Gismeteo 
